Душа народить Особу, якщо Бог засміється в неї, а вона засміється у відповідь Йому. Щоб говорити притчею, Отець сміється в Сина, а Син сміється у відповідь Отцю; і цей сміх породжує прихильність, а прихильність породжує радість, а радість породжує любов, а любов породжує Особу, а Особа породжує Святого Духа.
Тепер радійте, всі сили душі моєї, що ви так об'єднані з Богом, що ніхто не може вас відділити від Нього. Я не можу повністю прославити чи полюбити Його, тому мушу померти і кинути себе в божественну порожнечу, доки не піднімуся з небуття до існування.
Якщо ви любите себе, ви любите всіх інших так само, як себе. Доки ви любите когось іншого менше, ніж себе, ви не зможете по-справжньому любити себе. Але якщо ви любите всіх однаково, включаючи себе, ви будете любити їх як одну особу, і ця особа є одночасно Богом і людиною.
Ти можеш називати Бога любов'ю, ти можеш називати Бога благістю. Але найкраще ім'я для Бога — милосердя.
Я стверджую: весь смуток народжується з любові до тих речей, яких позбавляє мене втрата.
Те, що людина черпає в спогляданні, те вона виливає в любові.
Як Бог може бути видимий лише Своїм власним світлом, так і любити Його можна лише Його власною любов’ю.
Любов, якою ми любимо Бога, є тією ж любов'ю, якою Бог вперше полюбив нас.
Де знаходить інтуїція — там слідує любов, і пам’ять, і вся душа також.
Деякі люди хочуть бачити Бога очима, як бачать корову, і любити Його, як люблять корову — заради молока, сиру та вигоди, яку Він їм приносить. Так само чинять люди, які люблять Бога заради зовнішнього багатства чи внутрішнього комфорту. Вони не люблять Бога належним чином, коли люблять Його заради власної вигоди.
Любов — корінь усякої радості й усякого смутку.
Коли я переживаю Любов, я маю йти до Бога. Коли я переживаю безприв’язаність — Бог має прийти до мене.
Те, що людина здобуває через споглядання, вона повинна витрачати в любові.