Я хочу, щоб моє життя було висловом любові й співчуття — і там, де цього немає, саме там лежить моя праця.
Якщо я входжу в те місце в собі, де є любов, а ти входиш у те місце в собі, де є любов, — тоді ми разом у любові. І тоді ти й я справді в любові — у стані буття любові. Це вхід у єдність.
Якщо ти хочеш зцілити світ, не випромінюй страх — випромінюй любов.
Ти вже достатньо довго був кимось. Першу половину життя ти витратив на те, щоб стати кимось. Тепер можеш працювати над тим, щоб стати ніким — а це насправді бути кимось. Бо коли ти стаєш нікому, зникає напруження, зникає удавання, і ніхто не намагається бути кимось або чимось. Природний стан розуму світиться без перешкод — і природний стан розуму є чистою любов’ю.
Природа справді важлива, бо вона є виявом любові, який не пройшов через людські уми.
Коли твій розум цілком тихий, ти входиш у потік любові — і просто пливеш від однієї миті до наступної так природно, як дихання. Що б не виникало — я обіймаю це любов’ю в цю мить. Це моя практика «полірування дзеркала», щоб воно відображало любов. У цю мить є лише усвідомлення й любов. Якщо хтось питає мене, як потрапити в його серце, я даю йому цю практику: «Я — любляче усвідомлення».
Любов тече. Любов не знає меж. Розум створює межі. Розум створює межу між «окремим мною» і «тобою». А серце лише безперервно обіймає й розкривається назовні.
Співчуття й жалість — дуже різні речі. Співчуття відображає прагнення серця злитися й прийняти на себе частину страждання, тоді як жалість — це контрольований набір думок, створений, щоб утвердити відокремленість. Співчуття — це спонтанна відповідь любові; жалість — мимовільний рефлекс страху.
Бути в любові — означає бачити Улюбленого всюди навколо мене.
Безумовна любов справді існує в кожному з нас. Вона є частиною нашої глибокої внутрішньої сутності. Це не так активна емоція, як стан буття. Це не «я люблю тебе» з цієї чи тієї причини, не «я люблю тебе, якщо ти любиш мене». Це любов без причини — любов без об’єкта.
Коли я занурився в душу й у країну душі, і з’єднався зі своєю душею та своїм его, і моє життя забарвлюється моєю душею — люди можуть впізнати себе за его, тобто за тим, ким вони думали, що є. Душа — це те, ким ти є насправді. Якщо вона обирає перейти в душу, тоді ти живеш в океані любові.
Ті думки, які болючі, — люби їх. Я люблю їх до смерті!
Наші взаємодії одне з одним відображають танець між любов’ю та страхом.
Душі люблять. Ось що роблять душі. Его не любить — але душі люблять. Стань душею, озирнись — і ти здивуєшся: усі істоти навколо — душі. Будь одним, бач один. Коли багато людей матимуть це серцеве з’єднання, тоді ми дізнаємося, що ми всі — одне: усі люди на планеті. Ми будемо одним. Однією любов’ю. І не виключай тварин, дерева, хмари й галактики — це все одне. Це одна енергія.
Подивись на людей, яких ти не любиш, і сприймай їх як вправу для того, щоб відкрити своє серце.
Я влаштувався в душі... і озираюся — і все є любов.
Тебе люблять лише за те, ким ти є, лише за те, що ти існуєш. Тобі не треба нічого робити, щоб заслужити це. Твої недоліки, брак самооцінки, тілесна досконалість чи соціальний і економічний успіх — усе це не має значення. Ніхто не може забрати в тебе цю любов, і вона завжди буде тут.
Махарадждж сказав мені: «Відкинь гнів — і я допоможу тобі». Я побачив, що любов звільнила мене назад у океан любові, і мій праведний гнів не зробив цього. І я радше буду вільним, ніж правим.
Коли ти розчиняєшся в любові, твоє его згасає. Ти вже не думаєш про любов — ти просто є любов’ю, випромінюючи, як сонце.
Душі люблять. Ось що роблять душі. Его не любить — але душі люблять. Стань душею, озирнись — і ти здивуєшся: всі істоти навколо — душі. Будь одним, бач одним.
Бути в любові — а не давати чи брати любов — це єдине, що дає стійкість. Бути в любові означає бачити Возлюбленого всюди навколо мене.
Я люблю всіх, і вони, у відповідь, люблять усіх — і так поширюється любов серцем до серця до серця. Ось мій підхід до моєї роботи.
Я дивлюся на тебе — і бачу в тобі прагнення повернутися до Бога. Це прагнення — любов.
Якщо я бачу одну дилему в західній людині, то це те, що вона не може прийняти, наскільки вона прекрасна. Вона не може прийняти, що вона — чисте світло, чиста любов, чиста свідомість, що вона — божественна.
Коли ми зростаємо в нашій свідомості... буде більше співчуття й більше любові. І тоді... бар’єри між людьми, між релігіями й між націями почнуть падати.