Коли ти знаєш понад будь-які сумніви, що одна й та сама Життя тече через усе, і ти — це Життя, тоді ти природно й спонтанно любитимеш усіх.
Любов не вибіркова, бажання — вибіркове. У любові немає «чужих». Коли центр егоїзму більше не існує, зникають усі прагнення до насолоди й страх болю; тоді вже не цікаво бути щасливим. Поза щастям — чиста інтенсивність, невичерпна енергія, екстаз дарування з вічного джерела.
Ти насправді шукаєш самого(саму) себе — навіть не знаючи цього. Ти прагнеш любові до того, хто гідний любові, до досконалої любові. Через незнання ти шукаєш її у світі протилежностей і суперечностей. Коли ти знайдеш це всередині, твій пошук завершиться.
Життя — це любов, а любов — це життя.
Свідомість у тобі й свідомість у мені, начебто дві, насправді — одна; вони прагнуть єдності, а це — любов.
Знання того, що ти — ніщо, — це Мудрість. Знання того, що ти — усе, — це Любов.
Щоб бачити Всесвіт таким, як він є, треба вийти за межі сітки [матриці]. Це не так уже й важко, бо сітка повна дір. Подивись на сітку й на її численні суперечності. Ти робиш і скасовуєш на кожному кроці. Ти хочеш миру, любові й щастя — і водночас наполегливо створюєш біль, ненависть і війну. Ти хочеш довголіття — і переїдаєш. Ти хочеш дружби — і експлуатуєш. Побач свою сітку як з таких суперечностей — і прибери їх: саме твоє бачення змусить їх зникнути.
Мудрість — це знати, що я — ніщо. Любов — це знати, що я — усе. І між цими двома рухається моє життя.
Тобі не треба «діставатися» до цього, бо ти — це. Воно дістанеться тебе, якщо ти даси йому шанс. Відпусти прив’язаність до нереального — і реальне швидко й плавно зайде на своє місце. Перестань уявляти себе тим чи тим, хто робить те чи інше, і тоді усвідомлення того, що ти — джерело й серце всього, зійде на тебе. Разом із цим прийде велика любов — не вибір і не уподобання, не прив’язаність, а сила, яка робить усі речі гідними любові й самі стають любимими.
Любов не вибіркова; бажання вибіркове. У любові немає чужинців.
Немає нічого поганого в двоїстості, доки вона не створює конфлікту. Множинність і різноманіття без сварні — це радість. У чистій свідомості є світло. Для тепла потрібен дотик. Над єдністю буття — єднання любові. Любов — мета двоїстості.
Усе, про що я благаю тебе, ось що: зроби любов до себе досконалою.
Любов… це бачення єдності під уявною різноманітністю.
Страждання насамперед є закликом до уваги — і сама ця увага є рухом любові. Понад щастя любов прагне зростання: розширення й поглиблення усвідомленості та свідомості, а також самого буття. Усе, що цьому заважає, стає причиною болю, і любов не відступає від болю.
Усе, що тобі потрібно, уже всередині тебе; лише підходь до свого «я» з пошаною й любов’ю. Самозасудження й недовіра до себе — тяжкі помилки. Твій постійний втечний рух від болю й пошук насолоди — це знак любові, яку ти несеш до себе. Я лише благаю тебе: зроби любов до себе досконалою. Не відмовляй собі нічого — «склей» у собі нескінченність і вічність і відкрий, що вони тобі не потрібні; ти — понад.
Немає потреби в виході! Хіба ти не бачиш, що вихід — це теж частина сну? Тобі лишається лише побачити сон як сон. ...Куди б він тебе не вів — це буде сон. Сам задум «піти за межі сну» — ілюзорний. Навіщо кудись іти? Просто усвідом: ти спиш сон, який ти називаєш світом, і перестань шукати вихід. Сон — не твоя проблема. Твоя проблема в тому, що тобі подобається одна частина твого сну, а інша — ні. Люби все або не люби нічого й перестань нарікати. Коли ти побачив сон як сон, ти зробив усе, що потрібно.
Я просто виконувала (інструкцію мого вчителя): зосередити розум на чистому бутті «Я є», і залишатися в цьому. Я сидів годинами, і в моєму розумі було лише «Я є» — і незабаром мир і радість, а також глибока любов, що охоплює все, стали моїм звичним станом. У ньому зникло все — я сам, мій Гуру, життя, яке я проживав, світ навколо. Залишилися лише мир і непосяжна тиша.
Я помічаю, що, зміщуючи фокус уваги, я стаю тією самою річчю, на яку дивлюся, і переживаю той тип свідомості, який вона має; я стаю внутрішнім свідком цієї речі. Я називаю цю здатність входити в інші фокуси свідомості — любов’ю; ти можеш назвати це як завгодно. Любов каже: «Я — все». Мудрість каже: «Я — ніщо». Між цими двома моє життя тече. Оскільки в будь-який момент часу й простору я можу бути і суб’єктом, і об’єктом переживання, я висловлюю це словами: я і те, і інше — і водночас понад обома.
У шлюбі ти не є ні чоловіком, ні дружиною; ти — любов між двома.
Збільшу й розширюй свої бажання, аж поки їх не зможе виконати сама реальність. Не бажання є хибним, а його вузькість і дрібність. Бажання — це відданість. Тож будь відданим Реальному, нескінченному, вічному серцю буття. Перетвори бажання на любов. Усе, чого ти хочеш, — бути щасливим. Усі твої бажання, якими б вони не були, — це прояв твого прагнення до щастя.
У всякому разі будь егоїстом — але правильно. Побажай собі добра, працюй над тим, що корисне тобі. Знищ усе, що стоїть між тобою й щастям. Будь усім; люби всіх; будь щасливим; роби щасливими інших. Немає щастя більшого.
Іноді я відчуваю, що я — усе; я називаю це Любов’ю. Іноді я відчуваю, що я — ніщо; я називаю це Мудрістю. Між Любов’ю і Мудрістю моє життя безперервно тече.
Коли розум відводять від його занять, він стає тихим. Якщо ти не порушуєш цієї тиші й лишаєшся в ній, ти відчуєш, що вона пронизана світлом і любов’ю, яких ти ніколи не знав(ла); і водночас ти одразу впізнаєш це як власну природу. Коли ти пройдеш через цей досвід, ти вже ніколи не будеш тією самою людиною. Непокірний розум може зламати свій спокій і стерти свій погляд; але він мусить повернутися — за умови, що зусилля підтримується; аж до дня, коли всі кайдани розірвуться, марення й прив’язаності завершаться, і життя стане надзвичайно зосередженим у теперішньому.
Саме «Я Є» — це Бог. Саме прагнення — це Бог. У пошуку ти відкриваєш, що ти ні не тіло, ні розум, а любов Я до Я в усіх. Двоє — одне. Свідомість у тобі й свідомість у мені, наче дві, насправді — одна; вони прагнуть єдності, і це — любов.
Живи своє життя, нікого не скривджуючи. Безневинність — це наймогутніша форма йоги, і вона швидко приведе тебе до твоєї мети. Саме це я називаю нісарга-йогою, природною йогою. Це мистецтво жити в мирі й гармонії, у дружності та любові. Її плід — щастя: безпричинне й нескінченне.