Jiddu Krishnamurti
Jiddu Krishnamurti Tsytaty pro Життя
З безлічі складностей ми маємо виростати до простоти; ми маємо стати простими у внутрішньому житті й у зовнішніх потребах.
Велике мистецтво — мати достаток знань і досвіду: знати багатство життя, красу існування, боротьбу, страждання, сміх, сльози — і водночас тримати розум дуже простим; а простий розум можливий лише тоді, коли ти вмієш любити.
Якщо тобі здається, що ти знаєш щось істинне, але не дієш — ти марнуєш своє життя. А життя надто цінне. Це все, що в нас є.
Освіті немає кінця. Не так, що ти читаєш книжку, складаєш іспит і на цьому все закінчується. Усе життя — від моменту, коли ти народився, до моменту, коли ти помреш, — це процес навчання.
Твоя віра в Бога — лише втеча від твого одноманітного, дурного й жорстокого життя.
Медитація — це не втеча від життя. Медитація — це процес пізнання самого себе.
Є ефективність, натхненна любов’ю: вона далеко виходить за межі й значно перевершує ефективність честолюбства. А без любові, яка приносить цілісне розуміння життя, ефективність породжує жорстокість.
Головна причина безладу в нас самих — прагнення до реальності, обіцяної кимось іншим… Надзвичайно дивно, що хоча більшість із нас виступає проти політичного тиранії й диктатури, всередині ми приймаємо авторитет, тиранію іншого — щоб викривити наш розум і наш спосіб життя.
Щоб зрозуміти цілісність цієї надзвичайної речі, що зветься життям, очевидно, не можна бути надто категоричним у цих питаннях. Ти не можеш бути категоричним щодо того, що таке безмежне й не вимірюється словами. Ми не можемо осягнути безмірне, доки підходимо до нього через час.
Напевно, освіта не має сенсу, якщо вона не допомагає тобі зрозуміти безмежний досвід життя — з усіма його нюансами, з його дивовижною красою, його скорботами й радощами. Ти можеш здобути ступені, можеш мати низку літер після свого імені й отримати хорошу роботу — але що далі? Який у всьому цьому сенс, якщо в процесі твій розум стає тупим, виснаженим, дурним?
Протягом усього життя — від дитинства, від школи й аж до самої смерті — нас вчать порівнювати себе з іншими. Та коли я порівнюю себе з іншими, я руйную себе.
Поки ти ставиш питання — ти прориваєшся; але щойно починаєш приймати без дослідження — психологічно ти мертвий. Тож крізь усе життя не приймай нічого на віру — досліджуй, розплутуй, перевіряй. Тоді ти побачиш, що твій розум — щось справді надзвичайне: у нього немає меж. І для такого розуму немає смерті.
Якщо ти з’ясуєш, що саме тобі до вподоби робити, і віддаси цьому все своє життя — тоді не буде суперечності, і в тому стані твоє буття стає твоїм діянням.
Ти маєш зрозуміти всю повноту життя, а не лише одну маленьку його частину. Тому тобі треба читати, тому тобі треба дивитися на небо, тому тобі треба співати й танцювати, писати вірші й страждати та розуміти — бо все це і є життя.
Ти колись помічав дерево, що стоїть голе проти неба — як воно прекрасне? Усі його гілки окреслені, і в своїй наготі воно має поему, має пісню. Усі листки опали, і воно чекає на весну. Коли приходить весна, воно знову наповнюється музикою багатьох листків, які згодом падають і їх зносить вітер. І так відбувається шлях життя.
Дізнайся, що означає вмирати — не фізично, це неминуче — а вмирати для всього відомого: для сім’ї, для прив’язаностей, для всього, що ти накопичив, для знайомих насолод і знайомих страхів. Вмираючи для цього щохвилини, ти побачиш, що означає вмирати так, щоб розум став свіжим, молодим і тому невинним; щоб втілення було не в наступному житті, а в наступному дні.
Якщо ми хочемо змінити умови, що вже існують, спершу треба перетворити себе — а це означає, що в щоденному житті ми маємо усвідомлювати власні дії, думки й почуття.