Hazrat Inayat Khan
Hazrat Inayat Khan Tsytaty pro гармонію
Таємниця звуку — це містицизм; гармонія життя — це релігія. Знання вібрацій — це метафізика, аналіз атомів — наука, а їхнє гармонійне поєднання — мистецтво. Ритм форми — це поезія, а ритм звуку — музика. Це показує, що музика є мистецтвом мистецтв і наукою всіх наук; і вона містить у собі джерело всіх знань.
Те, що ми називаємо музикою в повсякденній мові, — лише крихітний відбиток, який наш інтелект вихопив із тієї музики або гармонії всього Всесвіту, що працює за всім, і яка є джерелом та початком природи. Саме тому мудреці всіх епох вважали музику священним мистецтвом. Бо в музиці той, хто бачить, може розгледіти образ усього Всесвіту; а мудрі можуть тлумачити таємницю й природу того, як працює весь Всесвіт, у царині музики.
До Єдиного — досконалості любові, гармонії й краси, єдиного Сущого, з’єднаного з усіма просвітленими душами, що становлять втілення Учителя, духу провідництва.
Є два аспекти індивідуальної гармонії: гармонія між тілом і душею та гармонія між людьми. Уся трагедія світу — і в окремій людині, і в натовпі — народжується з браку гармонії. А гармонію найкраще дарує те, що ти створюєш гармонію у власному житті.
Суфізм — не релігія і не філософія; це не деїзм і не атеїзм; це не мораль і не особливий різновид містицизму. Він вільний від звичного релігійного сектантства. Якщо його й можна було б назвати релігією, то лише як релігію любові, гармонії та краси.
Життя — це місце, де потрібно рухатися лагідно. Чи то в думці, чи в слові, чи в дії — ритм треба тримати під контролем; закон гармонії слід дотримуватися в усьому, що робиш. Якщо є щось, що приносить задоволення, то це занурення в Любов — і тоді ми усвідомимо, що немає нічого несправедливого; ми більше ніколи не скажемо, що щось є несправедливим. Саме до цього доходять мудрі — і це називають кульмінацією мудрості.
Любов’ю, гармонією й красою ти маєш перетворити все життя на єдине бачення божественної слави.
Коли ми слухаємо музику природи, ми бачимо: усе на Землі додає свою ноту до її гармонії.
Тепер, якщо я роблю щось, то налаштовую душі, а не інструменти. Гармонізую людей, а не ноти. Якщо в моїй філософії є щось, то це закон гармонії: треба привести себе в гармонію — із собою і з іншими.
Кожна людина складає музику власного життя. Якщо вона завдає шкоди іншому, вона приносить дисгармонію. Коли її сфера порушена, порушена й вона сама — і в мелодії її життя з’являється розлад. Якщо вона може прискорити в іншому відчуття радості або вдячності, то цим самим додає до власного життя: вона стає ще більш живою. Усвідомлює вона це чи ні, її думки під впливом радості або вдячності іншого стають кращими, зростають її сила й життєвість, і музика її життя стає гармонійнішою.
Мир, до якого прагне кожна душа, і який є справжньою природою Бога та найвищою метою людини, — це лише наслідок гармонії.
Чим більше людина вивчає гармонію музики, а потім — людську природу: як люди погоджуються й як не погоджуються, як виникає притягання й відштовхування, — тим більше вона бачить, що це все є музика.
Любов розвивається в гармонію, а з гармонії народжується краса.
Його постійна боротьба — з нафсом (само-інтересом), коренем усієї дисгармонії та єдиним ворогом людини. Знищивши цього ворога, людина здобуває панування над собою; так вона здобуває панування над цілим Всесвітом, бо стіну між «я» та Всемогутнім зруйновано. Сухість, лагідність, повага, смиренність, скромність, самозречення, сумлінність, терпимість і прощення суфії вважають рисами, що породжують гармонію і в власній душі, і в душі іншого.
Я знаходив у кожному слові певну музичну цінність, у кожній думці — мелодію, у кожному відчутті — гармонію. І я намагався передати ті самі речі ясними й простими словами тим, хто звик слухати мою музику.