Ramana Maharshi
Ramana Maharshi Tsytaty pro покору
«Я» відкидає оману «Я» і все ж залишається «Я». Такою є парадоксальність самопізнання. Пробуджені не бачать у цьому жодного парадоксу. Розгляньмо поклонника: він іде до Бога й молиться, щоб бути поглинутим Ним. Потім він віддає себе — у вірі й через зосередження. І що лишається після цього? На місці первісного «Я» самоприношення залишає осадок Бога, у якому «Я» зникає. Це найвища форма відданості або зречення — вершина відсторонення.
Поклади свій тягар до ніг Господа всесвіту, Який завжди перемагає й здійснює все. Залишайся весь час непохитним(ою) в серці — в Трансцендентному Абсолюті. Бог знає минуле, теперішнє й майбутнє. Він визначить для тебе майбутнє й здійснить справу. Те, що треба зробити, буде зроблено в належний час. Не турбуйся. Перебувай у серці й віддай свої дії Божественному.
Яким би шляхом ти не йшов, тобі доведеться загубити себе в Одному. Віддання є цілковитим лише тоді, коли ти досягаєш рівня «Ти — усе» і «нехай буде воля Твоя».
Достатньо лише віддати себе. Зречення — це віддання себе первісній причині твого буття. Не обманюй себе, уявляючи, що це джерело — якийсь Бог десь поза тобою. Твоє джерело — всередині тебе. Віддайся йому. Це означає, що ти маєш шукати джерело й злитися з ним.
Благодать завжди присутня. Усе, що потрібно, — віддатися їй.
Сумніви виникають через брак віддання себе.
Силу волі слід розуміти як міць розуму, що робить його здатним зустрічати успіх чи невдачу з рівновагою. Вона не тотожна гарантованому успіху. Чому ж усі спроби людини мають супроводжуватися успіхом? Успіх породжує зарозумілість, і так духовний поступ людини зупиняється. Натомість невдача корисна: вона відкриває людині очі на її межі й готує її до самозречення. Самозречення — це те саме, що вічне щастя.
Покора (сurrender) — це віддати себе первинній причині власного буття.