Ram Dass
Ram Dass Tsytaty pro час
Можливо, у XXI столітті Земля не буде заселена людьми. Один із великих містиків Індії — дуже простий чоловік у горах — колись запитали про майбутнє. Він сказав: настане час, коли ти пройдеш п’ять миль і побачиш світло, і ти так зрадієш, що дізнаєшся: існує інша істота.
Душа не підвладна часові й просторові. Душа безмежна. Вона зливається з Одним — в безмежжі.
Запитай себе: Де я? Відповідь: Тут. Запитай себе: Яка година? Відповідь: Зараз. Скажи це, доки зможеш почути.
Навчися спостерігати, як розгортається твоя драма, і водночас знати, що ти більше, ніж твоя драма.
У тебе є весь час світу, але не марнуй жодної миті.
Мистецтво життя — залишатися широко відкритим і вразливим, але водночас сидіти з таємницею, з благоговінням і з нестерпним болем — просто бути з усім цим.
Ми постійно отримуємо інформацію з усіх площин нашої свідомості, але не визнаємо їхнього існування; ми ставимося до цієї інформації як до нерухомого шуму.
Коли віра достатньо сильна, достатньо просто бути. Це подорож до простоти, до тиші, до радості, що не в часі. Це подорож від первинної ідентифікації з тілом і психікою — до ідентифікації з Богом, а згодом — за межі ідентифікації.
Коли ти ототожнюєшся з Усвідомленістю, ти вже не живеш у світі полярностей. Усе присутнє одночасно.
Багатство миті приходить тоді, коли вона одночасно повна й порожня. Істина в тому, що ми живемо одночасно в часі й поза часом.
Серце віддається всьому моменту. Розум судить і стримує. У більшості наших людських стосунків ми витрачаємо багато часу, заспокоюючи одне одного, що наші костюми ідентичності сидять рівно. Але коли ми бачимо Возлюбленого в кожній людині — це ніби йти садом і спостерігати, як квіти розквітають навколо нас.
Будь терплячим. Ти дізнаєшся, коли прийде час прокинутися й рухатися далі.
Останнє пробудження — це обійняти темряву світлом. Це означає обійняти й нашу людяність, і нашу божественність. Те, від чого ми йдемо, — це народження в нашій людяності: довго, як уві сні, ми йдемо, аж поки не прокинемося й не почнемо відчувати смак нашої божественності. А тоді — нарешті прагнути звільнення. Ми не вільні, доки хапаємося за божественність і відштовхуємо людяність. Якщо хочеш бути вільним — не можна відштовхувати нічого. Треба обійняти все. Усе — Бог.
У більшості наших людських стосунків ми витрачаємо багато часу на те, щоб заспокоювати одне одного: мовляв, наші костюми ідентичності сидять рівно.
Ти бачиш, що те, ким ти є, не рухається в часі. Час описує втілення — пакування змін.
Спочатку ти думаєш, що твоя садхана — лише обмежена частина твого життя. З часом ти розумієш: усе, що ти робиш, є частиною твоєї садхани.
Разом із вірою приходить вимога впертої наполегливості. Спершу медитація може принести легкі піднесення або певне полегшення від страждання. Але може настати час — як і в розвитку будь-якої навички — коли з’явиться «плато». Тоді тобі може стати нудно, ти можеш зневіритися або навіть стати негативним і цинічним. Саме тоді тобі потрібні не лише віра, а й наполегливість.
Темна ніч душі — це коли ти втратив смак життя, але ще не здобув повноти божественності. Тож ми маємо пережити ту темну пору — період трансформації, коли звичне вже забране, а нова багатість ще не наша.
Коли ти озираєшся на власне життя, ти бачиш... страждання, через які пройшов. Кожного разу, якби міг, ти б їх уник. Але хіба тепер, дивлячись у глибину свого характеру, ти не бачиш, що частина цього — продукт тих переживань? Хіба ті переживання не були частиною того, що створило глибину твоєї внутрішньої істоти?