Ram Dass
Ram Dass Tsytaty pro момент
Я переживаю кожну мить, як пахлаву: багату на цей шар, і на цей шар, і на цей шар.
Коли твій розум цілком тихий, ти входиш у потік любові — і просто пливеш від однієї миті до наступної так природно, як дихання. Що б не виникало — я обіймаю це любов’ю в цю мить. Це моя практика «полірування дзеркала», щоб воно відображало любов. У цю мить є лише усвідомлення й любов. Якщо хтось питає мене, як потрапити в його серце, я даю йому цю практику: «Я — любляче усвідомлення».
Ми всі впливаємо на світ у кожну мить — хоч ми цього й не маємо на увазі.
У ту мить, коли вже нема чого втрачати, его розкривається — і тоді ми бачимо, хто ми є за тим, ким ми думали бути.
Ми всі впливаємо на світ у кожну мить — хочемо ми того чи ні. Наші вчинки й стани розуму мають значення, бо ми так глибоко взаємопов’язані одне з одним.
У тебе є весь час світу, але не марнуй жодної миті.
Щоб по-справжньому відчути, як у тебе входить Дух, треба дедалі більше повністю приходити в мить — і ця мить уже достатня.
Вмирання — це найважливіший момент, який існує в будь-якому втіленні.
Смерть у цьому суспільстві має таке велике значення, що впливає на все. Я дізнався від свого гуру, що смерть — не ворог; я бачу її як ще одну мить. Та це кінець одного втілення й означає перехід до інших втілень.
Цікаве питання ось у чому: як поставити себе так, щоб дозволити «тому, що є», бути? Виявляється, ворог — це творіння розуму. Бо коли ти просто в цю мить робиш те, що робиш, страху немає. Страх з’являється, коли ти відступаєш, щоб подумати про це. Страх не в діях. Страх — у думці про дії.
Дозволити вмиранню бути такою ж присутністю — це збагачує і цінність кожної миті, і нашу відстороненість від неї.
Серце віддається мить. Розум судить і стримує.
Багатство миті приходить тоді, коли вона одночасно повна й порожня. Істина в тому, що ми живемо одночасно в часі й поза часом.
Серце віддається всьому моменту. Розум судить і стримує. У більшості наших людських стосунків ми витрачаємо багато часу, заспокоюючи одне одного, що наші костюми ідентичності сидять рівно. Але коли ми бачимо Возлюбленого в кожній людині — це ніби йти садом і спостерігати, як квіти розквітають навколо нас.
Ти відчуваєш, що відрізаний, коли перебуваєш у своїх думках, і що в людині є якість, яка голодує, замкнена в її розумі. Тож коли ти переходиш на інший рівень свідомості, де вже не керує інтелект — а інтелект є лише підсистемою — і ти входиш у метасистему, те, що ти відчуваєш у ту мить… ти — всесвіт. Ти відчуваєш, що з ним злився. Ти відчуваєш, що мить «густіє» в тобі, і ця повнота так надзвичайно задовольняє.
Наші мислячі розуми позбавляють нас щастя, яке приходить, коли ми повністю живемо в мить.
Настає мить, коли «інше» вже не є «іншим».
У кожну мить є значно більше, ніж ми зазвичай сприймаємо, і ми самі — значно більше, ніж зазвичай думаємо про себе. Коли ти це знаєш, частина тебе може стояти осторонь від драми твого життя.