Ram Dass
Ram Dass Tsytaty pro Життя
Я хочу, щоб моє життя було висловом любові й співчуття — і там, де цього немає, саме там лежить моя праця.
Ти вже достатньо довго був кимось. Першу половину життя ти витратив на те, щоб стати кимось. Тепер можеш працювати над тим, щоб стати ніким — а це насправді бути кимось. Бо коли ти стаєш нікому, зникає напруження, зникає удавання, і ніхто не намагається бути кимось або чимось. Природний стан розуму світиться без перешкод — і природний стан розуму є чистою любов’ю.
Ми живемо життя на ринку, а потім ідемо в печеру чи на килим для медитації, щоб відновити сили.
Я б сказав, що головний напрям мого життя спершу був у тому, щоб звільнитися, а потім — усвідомити, що моя свобода не незалежна від інших. Тоді я приходжу до кола, де працюю над собою як дар для інших людей, щоб не створювати більше страждання. Я допомагаю людям, працюючи над собою, і працюю над собою, щоб допомагати людям.
Піднесення або очищення егоїстичних «речей» називають очищенням. Очищення — це акт відпускання. Його здійснюють через розрізняючу усвідомленість. Тобто ти розумієш: ти — істота, що проходить через життя, де вся драма — це дар для твого пробудження.
Коли я занурився в душу й у країну душі, і з’єднався зі своєю душею та своїм его, і моє життя забарвлюється моєю душею — люди можуть впізнати себе за его, тобто за тим, ким вони думали, що є. Душа — це те, ким ти є насправді. Якщо вона обирає перейти в душу, тоді ти живеш в океані любові.
Зцілення починається тоді, коли ми можемо відчувати більше вдячності за те, що наша дитина прийшла в наше життя, ніж відчаю й обурення через те, що дитина померла. Саме вдячність зцілює відчай.
Моє життя — це творча дія, як картина або концерт.
Усе в твоєму житті дано тобі як засіб для твого перетворення. Користуйся цим!
Ти маєш прийти до того, щоб бачити кожну людину — включно з собою — як втілення в тілі чи в особистості, що проходить певний життєвий досвід, який виконує свою функцію.
Мистецтво життя — залишатися широко відкритим і вразливим, але водночас сидіти з таємницею, з благоговінням і з нестерпним болем — просто бути з усім цим.
Я бачу своє життя як розгортання низки можливостей, щоб пробуджуватися.
Ставлення до смерті критично впливає на те, як ти переживаєш життя. Коли змінюється твій страх смерті, змінюється й спосіб, у який ти проживаєш своє життя.
Не залишаючись відкритим до змін, ми не можемо залишатися відкритими до життя.
Після кількох років медитації я почав бачити візерунки власної поведінки. Коли ти заспокоюєш розум, ти починаєш ясніше бачити природу власного опору: боротьбу, внутрішні діалоги, спосіб, у який ти відтягуєш справи, і пасивний опір життю. Коли ти вирощуєш у собі спостерігача — усе змінюється. Тобі не треба це змінювати. Речі просто змінюються.
Наша подорож — про те, щоб глибше бути залученими в життя й водночас бути менш прив’язаними до нього.
Я думаю, питання ось у чому: як нам жити зі змінами? Зміни в наших друзях, зміни в наших коханих? Зміни в мені й зміни в моєму тілі — після інсульту. Усе змінило цю площину свідомості. Ми намагалися тримати речі незмінними. Це спричиняє страждання. Це страждання — ще один крок у твоєму духовному житті, у твоїй духовній подорожі.
Коли я дивлюся на своє життя, я бачу: я хотів звільнитися від фізичного плану, від психологічного плану — і коли я звільнився, я вже не хотів наближатися до них.
Мудрість — одна з небагатьох речей у людському житті, яка не зменшується з віком.
У кожну мить є значно більше, ніж ми зазвичай сприймаємо, і ми самі — значно більше, ніж зазвичай думаємо про себе. Коли ти це знаєш, частина тебе може стояти осторонь від драми твого життя.
У картини є більша рамка, ніж та, що обмежує події нашого життя.
Спочатку ти думаєш, що твоя садхана — лише обмежена частина твого життя. З часом ти розумієш: усе, що ти робиш, є частиною твоєї садхани.
Темна ніч душі — це коли ти втратив смак життя, але ще не здобув повноти божественності. Тож ми маємо пережити ту темну пору — період трансформації, коли звичне вже забране, а нова багатість ще не наша.
Коли ти озираєшся на власне життя, ти бачиш... страждання, через які пройшов. Кожного разу, якби міг, ти б їх уник. Але хіба тепер, дивлячись у глибину свого характеру, ти не бачиш, що частина цього — продукт тих переживань? Хіба ті переживання не були частиною того, що створило глибину твоєї внутрішньої істоти?