Ram Dass
Ram Dass Tsytaty pro страждання
Моя праця як людини — заспокоїти мій розум, відкрити моє серце й робити все, що я можу, щоб полегшити страждання — з якомога більшою мудрістю, майстерністю, чим би я не володів.
Співчуття — це народження в серці бажання полегшити страждання всіх істот.
Я б сказав, що головний напрям мого життя спершу був у тому, щоб звільнитися, а потім — усвідомити, що моя свобода не незалежна від інших. Тоді я приходжу до кола, де працюю над собою як дар для інших людей, щоб не створювати більше страждання. Я допомагаю людям, працюючи над собою, і працюю над собою, щоб допомагати людям.
Співчуття й жалість — дуже різні речі. Співчуття відображає прагнення серця злитися й прийняти на себе частину страждання, тоді як жалість — це контрольований набір думок, створений, щоб утвердити відокремленість. Співчуття — це спонтанна відповідь любові; жалість — мимовільний рефлекс страху.
Страждання — частина нашої програми навчання, щоб стати мудрими.
Страждання так наближає мене до Бога.
Страждання — у розумі. У розумі. У розумі. Спостерігай це. З твого духовного серця.
У духовній подорожі ти розумієш: страждання стає чимось, що дано тобі, аби показати, де твій розум ще застряг. Це — засіб, щоб допомогти тобі взятися за роботу. Тому це й називається благодаттю.
Страждання лише показує, до чого ти прив’язаний. Тому для тих, хто на шляху, страждання — це благодать.
Страждання — це наждак нашого втілення. Воно виконує свою роботу — формує нас.
Страждання розкриває твоє серце. Воно приводить тебе туди, де ти є!
Слово «Бог» означає таємницю — справді таємницю. Це таємниця, з якою ми, люди, стикаємося: таємниця існування, страждання й смерті.
Спостерігай, як твій розум судить. Судження народжується частково з твоїх власних страхів. Ти судиш інших, бо тобі некомфортно в твоєму власному бутті. Судячи, ти дізнаєшся, де ти стоїш щодо інших людей. Судний розум дуже розділяє. Він відокремлює. Відокремлення закриває твоє серце. Якщо ти закриваєш серце для когось, ти продовжуєш і своє страждання, і його. Зміна від судження означає навчитися цінувати свою ситуацію й їхню ситуацію з відкритим серцем — замість суду. Тоді ти можеш дозволити собі й іншим просто бути — без відокремлення.
Народження, смерть і страждання підводять нас до самого краю того, що наші розуми здатні зрозуміти.
Корінь співчуття — не емпатія; це доброта. Доброта — велика, але вона не є найвищим співчуттям. Найвище співчуття полегшує страждання, що народжується з відокремленості. Страждання від відокремленості полегшується лише тоді, коли ти повністю присутній поруч із іншою людиною, а не тоді, коли ти просто «окремо» присутній.
Я думаю, питання ось у чому: як нам жити зі змінами? Зміни в наших друзях, зміни в наших коханих? Зміни в мені й зміни в моєму тілі — після інсульту. Усе змінило цю площину свідомості. Ми намагалися тримати речі незмінними. Це спричиняє страждання. Це страждання — ще один крок у твоєму духовному житті, у твоїй духовній подорожі.
Опір неприємній ситуації — корінь страждання.
Страждання показує нам, де наші прив’язаності — і це допомагає звільнитися.
Я не надто думаю про майбутнє. Не тому, що ховаю голову в пісок, а тому що зрозумів: що б не чекало майбутнє, моє завдання — заспокоїти розум, відкрити серце й зробити все, що можу, щоб зупинити страждання.
Разом із вірою приходить вимога впертої наполегливості. Спершу медитація може принести легкі піднесення або певне полегшення від страждання. Але може настати час — як і в розвитку будь-якої навички — коли з’явиться «плато». Тоді тобі може стати нудно, ти можеш зневіритися або навіть стати негативним і цинічним. Саме тоді тобі потрібні не лише віра, а й наполегливість.
Нас навчають через наші втілення: нас навчають шукати любов, нас навчають шукати світло, нас навчають бачити благодать у стражданні.
Коли дивишся на життя багатьох людей, бачиш: їхні страждання ніби навіть приємні — бо вони в них звикли. Вони роблять своє життя живим пеклом, але звичним.