Ram Dass
Ram Dass Tsytaty pro тіло
Більшість із нас переконані, що ми — це наше его, тобто те, ким ми думаємо себе бути. Его — частина нашого втілення. Воно помирає разом із тілом, тому ми так боїмося смерті. Смерть лякає до нестями того, ким ти думаєш бути, особливо якщо ти думаєш, що ти — це саме тіло.
Ти маєш прийти до того, щоб бачити кожну людину — включно з собою — як втілення в тілі чи в особистості, що проходить певний життєвий досвід, який виконує свою функцію.
Я не це тіло. Я в цьому тілі — і це частина мого втілення; я шаную його, але це не те, ким я є.
Коли віра достатньо сильна, достатньо просто бути. Це подорож до простоти, до тиші, до радості, що не в часі. Це подорож від первинної ідентифікації з тілом і психікою — до ідентифікації з Богом, а згодом — за межі ідентифікації.
Коли ти старієш, усе змінюється: змінюється тіло, змінюється родина. Ти вже не можеш робити те, що робив завжди. І або ти можеш нарікати на те, що все змінюється, — або бути задоволеним. Замість нарікань ти можеш сказати: «О, таксс! Подивіться на всю цю зміну!» Ти можеш зустріти її з радістю.
Я думаю, питання ось у чому: як нам жити зі змінами? Зміни в наших друзях, зміни в наших коханих? Зміни в мені й зміни в моєму тілі — після інсульту. Усе змінило цю площину свідомості. Ми намагалися тримати речі незмінними. Це спричиняє страждання. Це страждання — ще один крок у твоєму духовному житті, у твоїй духовній подорожі.
Багато з нас потрапили в пастку відокремленості й шукають любов десь назовні — назовні. Але коли ми рухаємося всередину, любов з’являється. Всесвіт — приклад любові. Як дерево. Як океан. Як моє тіло. Як моє інвалідне крісло. Я бачу любов.