Дарувати й приймати — річ хитра. Не сам дар. Важливо те, що каже серце, коли ти даруєш. І з мого погляду, ніхто не «дає» і не «приймає» — це лише ролі, які ми маємо виконувати. Але дар — це Божий дар. Я думаю, що краще бути душами, ніж ролями.
Слова залучають наш розум, але в тиші ми чуємо Присутність Бога.
Коли серце відкрите, розумові легше повернутися до Бога.
Страждання так наближає мене до Бога.
Я дивлюся на тебе — і бачу в тобі прагнення повернутися до Бога. Це прагнення — любов.
Наш розум ніколи не зрозуміє, що сталося, але наші серця… якщо ми зможемо тримати їх відкритими для Бога, знайдуть власний інтуїтивний шлях.
Лікування не означає повернення до того, як було раніше; радше — дозволити тому, що є тепер, наближати тебе до Бога.
Мій гуру казав, що коли він страждає, це наближає його до Бога. Я теж це знайшов.
Я виходжу з припущення, що кожна релігія має коріння в якомусь містичному або трансцендентному досвіді. Виходячи з цього припущення, я просто розглядаю всі різні системи як метафори або двері до Бога.
Слово «Бог» означає таємницю — справді таємницю. Це таємниця, з якою ми, люди, стикаємося: таємниця існування, страждання й смерті.
Вдячність відкриває серце, а відкрите серце — чудовий і легкий шлях, щоб Бог міг увійти.
Коли віра достатньо сильна, достатньо просто бути. Це подорож до простоти, до тиші, до радості, що не в часі. Це подорож від первинної ідентифікації з тілом і психікою — до ідентифікації з Богом, а згодом — за межі ідентифікації.
Бог усередині — це твоє Духовне Серце. Твоя Душа. І в цій особистій Душі перебуває Бог — перебуває Одне. Зайди в свою душу й у простір серця, який може бути Усвідомленням, Любов’ю, Співчуттям тощо… і просто БУДЬ своїм простором серця. БУДЬ своєю Душею, щоб ти міг(могла) ЛЮБИТИ безумовно.
Я пам’ятаю свій перший візит до мого гуру. Він показав, що читає мій розум. Тож я подивився на траву й подумав: «Боже мій, він дізнається всі речі, яких я не хочу, щоб люди знали». Мені було справді соромно. А потім я глянув угору — і він дивився прямо на мене з безумовною любов’ю.
Стався до кожного, кого зустрічаєш, як до Бога — навіть якщо він «у масці».
Останнє пробудження — це обійняти темряву світлом. Це означає обійняти й нашу людяність, і нашу божественність. Те, від чого ми йдемо, — це народження в нашій людяності: довго, як уві сні, ми йдемо, аж поки не прокинемося й не почнемо відчувати смак нашої божественності. А тоді — нарешті прагнути звільнення. Ми не вільні, доки хапаємося за божественність і відштовхуємо людяність. Якщо хочеш бути вільним — не можна відштовхувати нічого. Треба обійняти все. Усе — Бог.
Релігії — це інституції, які підштовхують тебе вгору на гору, а потім мають свої фантазії про дух. Я маю на увазі: вони намагаються зробити Бога схожим на людську психіку — і це неправильно. Я маю на увазі: це проєкція розуму. Її можна використати, щоб зробити перший крок, але потім її треба залишити позаду.