Можливо, ми намагаємося згадувати Бога, коли нам зручно. Але випробування, чи справді Він увійшов у наші серця, — це те, чи згадуємо ми Його під час хвороби, страждання, протидії та в часи спокуси.
Це вище пробудження називають богосвідомістю. У цьому стані ти побачиш, що всі предмети світу — це твоє власне універсальне «я».
Спокуса від злого приходить спершу у вигляді неспокійного мислення, через яке людина одразу забуває про Присутність Бога. За цим одразу йде втілення злого наміру — у формі пристрасті чи гніву. Коли вчинок зроблено й справа завершена, згадка про Бога може повернутися, але рідко з’являється в присутності того, що ми або любимо, або ненавидимо.
Так само, як коли ми торкаємося живого дроту, електрична сила входить у наше тіло, так і коли ми глибоко медитуємо про Бога, сила всього всесвіту прагне увійти в нашу особистість.
Людина задумує, а Бог розпоряджає — каже старе прислів’я. Це не означає, що Бог постійно протидіє всьому, що робить людина. Насправді відбувається так: коли людина діє через егоїзм способом, що порушує вічний закон Бога, вона природно відчуває розчарування, бо закон Істини відкидає її назад.
Що більше ми намагаємося покладатися на Бога, то більше Він ніби випробовує нас — спокушаючи нас насолодами чуттів і радощами его. І зрештою останній поштовх, який Він дає, справді нестерпний. Ті, хто витримує це, — самі стають богами.