Великі духовні майстри, здається, всі кажуть одне: лише воля Бога — «Нехай буде Твоя воля». Це воля Бога діє через усе, а не наша.
Головний недолік підходу, зосередженого на Богові, особливо в сучасному світі, полягає в тому, що він починається — і довго триває — з віри. З віри. Якщо ти починаєш із сумніву й скепсису, дуже важко йти шляхом, зосередженим на Богові.
Коли я кажу, що я — Бог, я маю на увазі всіх нас. Коли просвітлена людина усвідомлює, що вона єдине з Богом, вона розуміє: кожен є єдиним з Богом.
Усі авраамічні релігії — це релігії, спрямовані на Бога, теїстичні. І оскільки це єдиний тип релігії, до якого Захід звик, вони знаходять щось на кшталт буддизму дуже заплутаним. Як можна мати релігію без Бога? Натомість в Індії — це зовсім не проблема. Буддизм існує там уже 2500 років, джайнізм — навіть раніше… У буддизмі не говорять про Бога. Він відкрито агностичний. У джайнізмі теж не говорять про Бога.
Коли ти справді пізнаєш себе таким, як ти є, ти пізнаєш реальність… Наша реальність — це найвища реальність. Бог — наша власна реальність. Ти — Брахман. Це — найвища реальність.
Упанішади містять, можливо, найдавніші живі духовні настанови. Духовність у її найпервіснішій і найсвіжішій формі… Основне вчення Упанішад таке: існує найвища реальність — цей світ, який ми переживаємо, і те, як ми переживаємо себе, — усе є проявами цієї реальності. Ми — це та реальність. Якби ми лише знали себе по-справжньому, ми усвідомили б, що ми — саме ця абсолютна реальність. У самих Упанішадах цю абсолютну реальність називають «Брахман». Буквально Брахман означає «безмежне». Це найближче слово, яке у Веданті є для Бога.
Релігії/ментальність, спрямовані на Бога, ймовірно, є відданими: поклоніння-орієнтовані, імовірно дуалістичні, імовірно храм/церква/мечеть-орієнтовані, імовірно ритуальні. Натомість релігії, що ґрунтуються на самопізнанні, зазвичай: більш монастирські за природою, більше про дослідження, більше інтелектуальне, більше медитативне, ніж віддане; більше про медитаційні зали, ніж про храми.
Що таке Веданта? Свамі Вівекананда сказав би дві речі: божественність усередині нас і єдність існування… Вівекананда використовував Адвайта-Веданту як основу моралі. Те, що він казав, було таким: оскільки існує одна реальність, якщо я завдаю шкоди іншому, якщо я обманюю іншого, якщо я брешу іншому — я завдаю шкоди собі в найглибшому сенсі… Він також казав, що той, хто тікає від світу, щоб медитувати й померти в гімалайській печері, шукаючи Бога, — той збився зі шляху. І той, хто з головою поринає в марноти світу, — теж збився зі шляху. То який же шлях? Шлях — духовно осмислити своє щоденне життя… Ми маємо усвідомити себе як чисту свідомість — Ту́рія — і кожного та все інше як не що інше, як ту саму Ту́рію, і жити життя в мирі, повноті та радості. Усвідом божественність у собі та духовну єдність усього всесвіту. Проявляй цю божественність у щоденному житті через мир, любов і служіння всім істотам. Ось що означає духовно осмислити щоденне життя.
Ти — це. Ми не усвідомлюємо, наскільки радикальним є це твердження. Воно означає: ти — не що інше, як Бог. А це означає: ти не тіло, ти не розум, ти навіть не ця маленька особа. І ще дивовижніше: Бог — це не що інше, як ти.
Веданта — це величезна, величезна література. Це давня традиція — ще за 5000 років до Упанішад. І все ж ти можеш описати Адвайта-Веданту одним реченням: «Тат Твам Асі» (Ти — те)… «Те» означає те, що поклоняються як Бог, реальність, що стоїть за цим всесвітом. «Ти» — це індивідуальна істота. Ти й те — одна й та сама річ… Ми досліджуємо ці дві полярності… Аналізуємо, хто я або що я, і аналізуємо, що таке Бог. А потім приходить синтез: бачення того, що є реальністю понад Богом і понад індивідом.