Якщо людина, що живе в Богові, стає нещасною — яка користь від життя в Богові? Яка користь від такого Бога? Викинь такого Бога за борт у Тихий океан. Ми не хочемо такого Бога!
Це не світ. Це Сам Бог. В омані ми називаємо це світом.
Оскільки все витікає з Бога, Він — втілений принцип у кожній істоті. Кожен із нас створений із Бога. Тат твам асі — «Ти є Той Єдиний», що вічно блаженний: той самий принцип, який проявляє себе як це різноманіття Творіння.
Буддисти чи джайни не залежать від Бога; але вся сила їхньої релігії спрямована на велику центральну істину в кожній релігії — розвинути Бога з людини. Вони не бачили Отця, але бачили Сина. А хто бачив Сина, той бачив і Отця.
У ту мить, коли я усвідомив Бога, що сидить у храмі кожного людського тіла; у ту мить, коли я стаю в пошані перед кожною людиною й бачу в ній Бога — саме тоді я вільний від кайданів, усе, що зв’язує, зникає, і я вільний.
«Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога».
Після стількох аскез я пізнав найвищу істину ось у чому: Він присутній у кожній істоті! Усі ці форми — різноманітні прояви Його. Немає іншого Бога, якого треба шукати! Лише Він — той, хто поклоняється Богові, служачи всім істотам!
Безмежна сила — це релігія і Бог.
Пам’ятай: справжня релігія — це любов. «Дурень той, хто, живучи на берегах Ґанги, шукає викопати маленьку криничку для води. Дурень той, хто, живучи поруч із копальнею алмазів, витрачає життя на пошуки скляних намистин». Бог — це та копальня алмазів. Ми справді дурні, якщо віддаємо Бога за легенди про примар чи літаючих чудовиськ. Це хвороба, хворобливе бажання.
Це не провина Бога. Це наша провина, що ми страждаємо. Що посієш — те й пожнеш.
Кожен із нас молиться вдень і вночі за принижених в Індії, яких міцно тримають бідність, жрецькі хитрощі й тиранія — моліться за них вдень і вночі. Я не якийсь мета-лікар, не філософ і навіть не святий. Але я бідний, я люблю бідних… Нехай ці люди стануть для вас Богом — думайте про них, працюйте для них, моліться за них невпинно — і Господь покаже вам шлях.
Медитативний стан — найвищий стан існування. Поки є бажання, справжнє щастя не може прийти. Лише споглядальне, «свідче» дослідження об’єктів приносить нам справжнє задоволення й щастя. Тварина має щастя в відчуттях, людина — в інтелекті, а Бог — у духовному спогляданні. І лише душі, що досягла цього споглядального стану, світ справді стає прекрасним. Для того, хто не бажає нічого й не змішує себе з тим, що є, різноманітні зміни природи стають одним панорамним видовищем краси й величі.
Ідеальна людина бачить лише Бога.
Бачиш кота, який любить своїх кошенят і стоїть, наче молиться. Там Бог став видимим — буквально вір у це. Повторюй: «Я Твій, я Твій», бо ми можемо бачити Бога всюди. Не шукай Його — просто бач Його.
Можливо, мені буде добре вийти за межі власного тіла — скинути його, як непотрібний одяг. Але я не перестану працювати! Я надихатиму людей усюди, доки світ не дізнається, що він єдине з Богом.
У Всесвіті є лише одна Душа. Немає «тебе» чи «мeне»; усі різноманітності зливаються в абсолютну єдність — єдине нескінченне існування, Бог.
У світі завжди обирай позицію того, хто дає. Віддавай усе й не шукай повернення. Давай любов, давай допомогу, давай служіння, давай будь-яку дрібницю, яку можеш, але не перетворюй це на обмін. Не став умови — і тоді ніхто не ставитиме їх тобі. Давайте від власного достатку, так само як Бог дає нам.
Що б інші не думали чи не робили, не знижуй свій стандарт чистоти, моралі та любові до Бога.
Ми хочемо поклонятися живому Богові. Я за все життя не бачив(ла) нічого, окрім Бога, і ти теж… Він всюди, промовляє: «Я є». Лише коли ти відчуваєш «Я є», ти усвідомлюєш існування. Куди нам іти, щоб знайти Бога, якщо ми не можемо побачити Його в наших власних серцях і в кожній живій істоті?
Бажання можна викорінити, міцно вбираючи чотири якості: Джнан, Атманішта, Вайраґ’я, Дгарма — і повноцінну відданість Богові.
Людина має жити в цьому світі, як листок лотоса: він росте у воді, але вода ніколи не змочує його. Так і людина має жити у світі: серце — до Бога, а руки — до праці.
«Ай!» — каже Веданта. — «Це не провина Бога, що існує така частковість, що існує така конкуренція. Хто це створює? Це робимо ми самі. Є хмара, що проливає дощ на всі поля однаково. Але перевагу від зливи отримує лише те поле, яке добре оброблене; інше поле, яке не орали й не доглядали, не може скористатися цією перевагою. Не вина хмари».
Ми прив’язані до землі бажанням і також до Бога, неба та ангелів. Раб — це раб, чи то перед людьми, чи перед Богом, чи перед ангелами.
Усе справжнє в мені — це Бог; усе справжнє в Бозі — це я. Отже, прірва між Богом і мною подолана. Тож, пізнаючи Бога, ми знаходимо, що царство небесне — всередині нас.
Бога слід поклоняти як Єдиного Возлюбленого — дорожчого за все в цьому й у наступному житті.