Душа — як місяць. Усі ситуації в нашому житті, стосунки, молодість тощо — як хмари. Час — як вітер. Як вітер рухає хмари, так час рухає всі ситуації в нашому житті. Але душа завжди однакова. Тож треба зосереджуватися на вічній душі, а не на тимчасових ситуаціях. Хто зосереджується на душі — той є людиною, подібною до місяця.
Любов може бути дуже містичною й таємничою річчю, бо любов народжується з найглибших внутрішніх глибин нашої душі. Вона не виникає з мінливих хвиль нашого розуму чи інтелекту.
Страждання душі означає бути без Крішни.
Мистецтво жити — досягати рівноваги між незграбністю тіла та витонченістю душі.
Люди люблять не тіло, а душу. Тіло — тимчасовий візок. Без душі тіло — як автомобіль без водія. Я бачу своїми очима, нюхаю своїм носом, відчуваю смак через язик, чую вухами, відчуваю шкірою, думаю мозком і люблю серцем. Але хто я? Хто є свідком, насолоджувачем і страждальником, що оживляє моє тіло?
Для безсмертної душі це життя — лише одна рисочка олівця в довгому ряду багатьох життів.
Ми можемо знати лише настільки, наскільки Бог відкриває нам. Бо фактично все, що ми бачимо, до того як дійде до нашої свідомості, проходить крізь наш розум, забруднений домішками, і через наше збентежене его. То що ж ми можемо знати насправді? Це — стан душі.
Щире серце не намагається справити враження. Його запал — це вчинок служіння.
Якщо в серці мало простоти, тоді можна досягти милості великої душі — і це стане самим засобом досягти досконалості життя.