Кожен із нас має душу, але ми забуваємо цінувати її. Ми не пам’ятаємо, що ми створіння, створені за образом Бога. Ми не розуміємо великих таємниць, захованих у нас.
Так постійно стається, що Господь дозволяє душі впасти, щоб вона стала смиреннішою й зросла.
Прагни закрити очі тіла й відкрити очі душі та заглянути у власне серце.
Пам’ятай: у тебе лише одна душа; у тебе лише одна смерть, яку треба пережити; у тебе лише одне життя… Якщо ти так зробиш, багато речей, про які ти більше не дбатимеш, зникнуть.
У стані благодаті душа — як криниця чистої води, з якої течуть лише струмки найпрозорішого кришталю. Її діла приємні і Богові, і людям: вони піднімаються з Ріки Життя, біля якої вона вкорінена, мов дерево.
Справжня любов зростає через жертву, і чим глибше душа відкидає природне задоволення, тим сильнішою й більш відстороненою стає її ніжність.
Новачок має дивитися на себе так, ніби він вирушив створювати сад для радості свого Господа — на найбільш безплідному ґрунті, де повно бур’янів. Його Величність вириває бур’яни й посадить натомість добрі рослини. Давайте вважати, що це вже зроблено, коли душа вирішує практикувати молитву й починає це робити.