Хоч народження й смерть — природні явища, та все ж смерть близької й дорогої людини болюча. Але подумай ось про що: те, що сталося, не можна скасувати. Тому слід думати про обов’язок щодо душі померлого, щоб душа могла спочити в мирі. Якщо ти дозволиш собі збуритися, тоді душа не зможе бути спокійною.
Прана, що жила в цьому тілі, пішла. Ти ніколи не знав справжньої ідентичності тієї людини. Ти не знав її, поки вона була тут, і ти досі не знаєш її, коли її вже немає. Скажи мені: хто насправді помер? Те, що здавалося таким, що пішло, насправді вічно присутнє. Не сумуй. Натомість тобі слід сумувати за себе — бо ти не впізнаєш реальне й плачеш за нереальним. Звільнися від тривог і емоцій щодо подальшої дороги цієї душі.
Направ свій розум думати лише про душу, а тоді зосередься на кожному видиху й вдиху.
Факт у тому, що плач і нарікання надзвичайно шкодять душі померлого. Усвідом це — і допоможи іншим також зрозуміти.