Підґрунтя всіх проблем економіки, за найавторитетнішими в цій сфері, — це безмежні люди з безмежними бажаннями насолоджуватися обмеженими ресурсами.
Ніколи не було такої в’язниці, яку люди не навчилися б обходити й з неї виходити. Але яку ж в’язницю створив Крішна… без стін, без охоронців — і все ж у цьому світі всі страждають, та ніхто не хоче вийти.
Якщо ти думаєш, що тебе ніхто не любить, проблема в тому, що ти не навчився любити інших. Бо якщо ти навчився любити інших, ти будеш задоволений тим, що даруєш любов, а не тим, що шукаєш її. І коли ти даєш любов — спонтанно й природно — люди відповідають взаємністю. Люди люблять тих, хто їх любить. Таке людське єство.
Розум — найбільший ворог, коли він некерований, але більшість людей віддає своє повне довір’я своєму ворогові.
Люди люблять не тіло, а душу. Тіло — тимчасовий візок. Без душі тіло — як автомобіль без водія. Я бачу своїми очима, нюхаю своїм носом, відчуваю смак через язик, чую вухами, відчуваю шкірою, думаю мозком і люблю серцем. Але хто я? Хто є свідком, насолоджувачем і страждальником, що оживляє моє тіло?
Розповідати людям про якусь чудову службу, яку ти нібито зробив, вихваляючись, — знецінює заслугу цієї служби. Можливо, це й не на вічній платформі, але в нашому стані свідомості ми не зможемо пожати справжні плоди тієї служби.
Трагедія світу в тому, що здебільшого люди не розпізнають, наскільки хтось важливий і як його люблять, аж доки він не помре. Бо ми так зайняті й так відволікаємося багатьма так званими «важливими» речами.
Усі конфлікти цього світу народжуються лише з того, що здатність людей любити виявляється розчарованою в різному ступені.