Ми забуваємо, що попри поверхневі відмінності між нами, люди рівні в головному прагненні до миру й щастя.
Кожна релігія наголошує на вдосконаленні людини, на любові, на повазі до інших, на співпереживанні чужому стражданню. На цих шляхах усі релігії мали більшою чи меншою мірою однаковий погляд і одну й ту саму мету.
Надовго насильно придушити людей важко, як показав приклад Радянського Союзу та країн Східної Європи.
Оскільки всі ми маємо однакову потребу в любові, можна відчути, що кожна людина, яку ми зустрічаємо за будь-яких обставин, є братом або сестрою. Не має значення, наскільки нове обличчя чи наскільки інший одяг і поведінка — між нами та іншими людьми немає істотного розділення. Глупо зосереджуватися на зовнішніх відмінностях, бо наші основні природи однакові.
Коли ми молоді — і знову, коли старі — ми сильно залежимо від прихильності інших. Між цими етапами ми зазвичай відчуваємо, що можемо все без допомоги, і що прихильність інших не така вже й важлива. Але на цьому етапі я думаю, дуже важливо зберігати глибоку людську прихильність.
Нині ми стикаємося з величезною прірвою між багатими й бідними. Це не лише морально хибно, а й практична помилка. Вона веде до того, що багаті живуть у тривозі, а бідні — у розпачі, що має потенціал спричинити ще більше насильства. Ми мусимо працювати, щоб зменшувати цю прірву. По-справжньому несправедливо, що дехто має так багато, тоді як інші голодують.
Сам Будда навчав різних учень різних людей за різних обставин. Для одних людей — вірування, засновані на Творцеві. Для інших — без Творця. Єдина «остаточна істина» для буддизму — це абсолютне заперечення будь-якої однієї істини як «остаточної істини».
Я просто хочу жити як простий буддійський монах, але протягом останніх тридцяти років я знайшов багато друзів у всьому світі й хочу мати з ними тісний контакт. Я хочу сприяти гармонії та спокою в думках — щоб було менше конфліктів. Де тільки є можливість, я готовий. Це моя мета життя.
Коли людина в жалюгідному становищі, так — їй важко розвинути справжню співчутливість до інших. Тому мені важко сказати бідним: «Будь ласка, будьте співчутливими». Це непросто.
Ми маємо практикувати, показуючи одне одному любов і допомагаючи одне одному. Помилка — прагнути щастя й намагатися уникнути страждання, обманюючи та принижуючи інших людей. Ми повинні намагатися досягти щастя й усунути страждання добрим серцем і гідною поведінкою.
Загалом людина — істота соціальна. Тож якщо ти створиш для людей бодай коротку мить щастя, ти відчуєш глибоке задоволення.
Різні релігії задовольняють потреби різних людей.
Ми — гості на цій планеті. Ми тут щонайбільше сто років. Упродовж цього часу ми маємо спробувати зробити щось добре, щось корисне для життя. Якщо ти будеш примножувати щастя інших, ти знайдеш справжній сенс життя.
Звісно, коли я кажу, що людська природа — лагідність, це не на сто відсотків. Кожна людина має цю природу, але багато хто діє всупереч їй, стає неправдивим.
Щастя не може прийти з ненависті чи гніву. Ніхто не скаже: «Сьогодні я щасливий, бо зранку я був у гніві». Навпаки, люди відчувають неспокій і сум і кажуть: «Сьогодні я не дуже щасливий, бо зранку я втратив самовладання».
Ніхто з тибетців не мріє про повернення до попередньої форми відсталості, тож, що стосується економічного розвитку, збереження Тибету в межах Китайської Народної Республіки принесе більшу користь.
Я називаю світлі й високі аспекти мого буття — духом, а темні й важкі аспекти — душею. Душа почувається як удома в глибоких, затінених долинах. Там ростуть важкі, мляві квіти, насичені чорнотою. Річки течуть, наче теплий сироп. Вони впадають у величезні океани душі. Дух — це земля високих білих вершин і блискучих озер, схожих на коштовні камені, і квітів. Життя там рідкісне, а звуки долають великі відстані. Є музика душі, їжа душі й любов душі… Людям треба підніматися на гору не лише тому, що вона там, а тому що божественна душевність потребує поєднання з духом.
У плюралістичних, демократичних суспільствах є свобода обрати релігію на свій смак. Це добре. Це дозволяє таким допитливим людям, як ти, блукати вільно!