Лише той, хто має узгоджене розуміння і видимого, і невидимого, і матерії, і духу; і діяльності, та того, що стоїть за діяльністю, — підкорює Природу й тим самим долає смерть.
Післясмертний світ не сяє для тих, кому бракує сили розрізнення, і хто легко піддається чару швидкоплинних речей. Як діти спокушаються іграшками, так їх спокушають насолода, влада, ім’я й слава. Для них це здається єдиною реальністю. Прив’язавшись до тлінного, вони багато разів потрапляють під владу смерті. Є в нас одна частина, яка мусить померти; є інша, що ніколи не помирає. Коли людина може ототожнити себе зі своєю безсмертною природою, єдиною з Богом, тоді вона долає смерть.
Діти (невігласи) прагнуть зовнішніх насолод; тож вони потрапляють у розповсюджену пастку смерті. Але мудрі, знаючи природу безсмертя, не шукають постійного серед швидкоплинного.
Доки людина перебуває під владою темряви невігластва, вона є рабом Природи і повинна сприймати все, що надходить, як плід своїх думок і вчинків. Коли вона збивається зі шляху нереальності, мудреці стверджують, що вона знищує себе; бо той, хто чіпляється за тлінне тіло і вважає його своїм справжнім Я, мусить пережити смерть багато разів.