Святі — як дерева. Вони ні до кого не кличуть і нікого не проганяють. Вони дають притулок тому, хто забажає прийти — чоловікові, жінці, дитині чи навіть тварині. Якщо ти сядеш під деревом, воно захистить тебе і від негоди, і від пекучого сонця, і від дощів. Воно дає квіти й плоди. Чи насолоджується ними людина, чи птах скуштує їх — для дерева не має значення; його дари є для кожного, хто прийде й візьме.
Наша людська мудрість — це свічка, спалена на тьмяному вівтарі перед сонцем-широчінню Істини.
Як камінь, дерево, солома, зерно, килимок, тканина, горщик тощо, коли їх спалюють, зводяться до землі (звідки вони прийшли), так і тіло та його органи чуття, будучи спаленими вогнем Знання, стають Знанням і поглинаються Брахманом — як темрява в світлі сонця.
Але така крихітна й буденна річ, як парасоля, може позбавити тебе зору на таку величезну істину, як сонце.
Оману буде знищено, коли світло ставатиме дедалі яскравішим; шар за шаром зникатиме тягар невігластва — і настане час, коли зникне все інше, а світитиме лише сонце.
Монотонність — закон природи. Подивись, як монотонно сходить сонце. Монотонність необхідної праці підбадьорює й оживляє життя.
Смерть не має нічого спільного з «зниканням». Сонце заходить. Місяць заходить. Але вони не зникли.
Здорові рослини й дерева дають рясні квіти та плоди. Так само від здорової людини усмішки й щастя сяють, мов промені сонця.
Не сидіть і не чекайте. Вийдіть туди, відчуйте життя. Торкніться сонця й пориньте в море.
Те, за що ми найбільше маємо бути вдячні, ми просто беремо як належне. Без повітря ми не проживемо більше ніж хвилину-дві. Щодня ми вдихаємо й видихаємо, але чи відчуваємо ми вдячність до повітря? Якщо ми не п’ємо воду — ми не виживемо. Навіть наше тіло значною мірою складається з води. Але чи надаємо ми воді цінності? Щоранку, коли ми відкриваємо очі, ми бачимо сонце, яке благословенно дарує нам світло й енергію життя, яких нам так бракує. Але чи ми вдячні сонцю?
Даруй мені скарб піднесеної бідності: дозволь, щоб відмітний знак нашого ордену був у тому, що під сонцем він не має нічого власного — задля слави Твого імені — і щоб не мав іншої спадщини, окрім жебрацтва.
Істину приховує золота завіса буденного. Пробий крізь цю тонку блискучу оболонку й знай: ти — Сонце.
Земля тримається силою правди; саме сила правди змушує сонце світити й вітри дмухати; справді, все спочиває на правді.
Три речі неможливо довго приховувати: сонце, місяць і істину.
Гуру нічого не просить у учня. Гуру — це та сила, що рухає душу до просвітлення. Дії Гуру — з чистого співчуття. Як сонце світить і живе далеко понад, так Гуру дарує духовну любов і залишається незв’язаним.
Крішна був таємничо зачатий у лоні Деваки — так само, як західне сонце дарує свої промені висхідному місяцю на Сході.
Уночі ти бачиш багато зірок у небі, але не бачиш їх, коли сходить сонце. То чи можеш ти сказати, що вдень у небесах немає зірок? Бо ти не можеш знайти Бога в дні своєї невігластва — не кажи, що Бога немає.
Жінка — руйнівниця чоловіка. Не дивись на неї — за будь-яку ціну. Примітка: (сонце Самості, тобто звук, тут називається «чоловіком»; а джйоті, світло Самості, називається «жінкою». Іншими словами: не цікався грою джйоті й не розвивай прив’язаності до внутрішніх видінь; адже видіння — другорядні й не є внутрішньою Самореалізацією.)
Радість має бути одним із опорних стрижнів нашого життя. Це знак щедрої душі. Іноді це також покрив, що вдягає життя жертви й самовіддання. Людина з цим даром часто досягає високих вершин. Вона подібна до сонця в спільноті.
Хто такий Кабір? Він — сонце, і він — Брахма, я сам.
17 серпня 1873 — Я — Махапуруша. У сонці я побачив, що я сам — Брахма, Найвищий Атман.
Бог — як сонце: Він світить однаково для всіх.
Дощ не падає лише в певній землі; сонце не світить лише для однієї країни. Усе, що приходить від Бога, — для всіх душ. Воістину, благословення для кожної душі: для кожної душі, незалежно від того, у що вона вірить чи у що вважає.
У кожній людині є сонце. Просто дозвольте йому світити.