Навіть якщо гопі слухалися, у них усе ще було багато сумнівів. Як річка розступилася, якщо те, що вони говорили, не було правдою? Справді, відповідь у тому, що все було питанням «діяння» (doership). Якщо твій розум каже: «Я це зробив», ти маєш прийняти результат своєї дії. Але пам’ятай: «діяння» приходить ізсередини, а не від того, що ти промовляєш вустами. Якщо людина має стан знання, що вся робота робиться тілом і чуттями, тоді вона вільна від наслідків.
Тантра Джнана-Санкаліні навчає: величезний масштаб усього Всесвіту міститься всередині відносно малого людського тіла.
Ми живемо в тілі, як у домі, в якому можна жити протягом одного життя. Одні люблять тіло й прив’язуються до нього. Інші вважають тіло всім, а дехто навіть думає: «Я — тіло». Є люди, яким не подобається або не подобається їхнє тіло. І безперечно, ми можемо дивуватися, чому так багато людей не люблять своє тіло, якщо вони його обрали. Їхнє страждання — наслідок їхньої власної невігластва. Справді, усе страждання походить від невігластва. «Мені не подобається це тіло; я хочу його змінити. Я не виглядаю гарно; я потворний».
Веди проголошують: усе, що бачиться в Космосі, можна побачити й усередині людського тіла.
Правда в тому, що кожна окрема істота ув’язнена в тілі. Тіло — це в’язниця, родина — в’язниця, світ — в’язниця, а ми — в’язні власних розумів.
«Це тіло — до-помислене, до-заплановане». Перш ніж ми народжуємося в цей світ, ми плануємо наші тіла. Ми вирішуємо, який тип тіла ми хочемо. Але ми цього не пам’ятаємо — ми забули. Ми також вирішуємо, де народитися; це наш план, а не чиїсь чужі. Те саме стосується й того, яке життя ми хочемо прожити. Коли ми подорожуємо, ми вирішуємо, куди їхати. Коли вирушаємо в поїздку, ми влаштовуємо багато речей. Так само, коли ми «подорожуємо» на Землю, ми влаштовуємо й готуємо наші тіла, наші родини, яке життя ми матимемо — усе це було нашим. Тому й кажуть: ittham prakalpite dehe: «У цьому тілі, яке було заздалегідь заплановане тобою». Отже, нам не треба бути нещасними через наші тіла. Чому? Бо ми отримуємо те, чого хотіли. Ми отримуємо тіло, яке бажали. Якщо ми хочемо пережити свободу, треба плекати це бажання в собі. Ittham prakalpite dehe: «Це тіло — наша думка, наше творіння».
Через нашу карму ми склали певні плани й здобули тіло. Ми прийшли у цей світ, прикрашені прекрасними оздобами. Що це за оздоби? Кажуть: «анаді васана малах» — «у тебе є гірлянда, намисто, зроблене з бажань без початку». Васана означає «бажання», а анаді — «без початку»; тож у нас є прекрасне намисто бажань без початку, а також нескінченне честолюбство. Але ця гірлянда не нова. «Анаді» означає, що від незапам’ятних часів ми носимо васани — бажання — життя за життям.
Після осягнення те, чи прийме джняні інше тіло, — залежить від нього/неї, бо в нього/неї вже немає карми, що лишилася. Спершу шукачі мають вирішити, чи вони хочуть осягнення. Потім вони мають запитати себе: навіщо вони хочуть бути осягнутими. Осягнення означає свободу. Від чого? Від усього страждання: дуккха-ніврітті. Якщо хтось вільний від усього страждання, що тоді відбувається? Вічне блаженство. Якщо мета — досягти вічного блаженства, будучи вільним від страждання, і незалежно від того, чи повертається осягнений, якщо він у стані блаженства — хіба має значення, чи він лишається, чи йде?
Перша частина вірша каже: ittham prakalpite dehe — «в цьому тілі, яке було задумане тобою ще до народження», задумане твоєю власною кармою. Jiva vasati sarvagah — «індивідуальна істота, гідна й здатна йти всюди». Після роздумів над цими словами чи будемо ми сумніватися у своєму становищі в житті? Ми плануємо своє життя ще до народження, так само як і тіла, середовища та обставини. Тож ми маємо прийняти своє становище й з вдячністю взяти на себе відповідальність.
Розум старий; бажання старі. Фізичне тіло може бути лише п’ять років, але наші бажання можуть бути багатьох років.