Мистецтво жити — досягати рівноваги між незграбністю тіла та витонченістю душі.
Люди люблять не тіло, а душу. Тіло — тимчасовий візок. Без душі тіло — як автомобіль без водія. Я бачу своїми очима, нюхаю своїм носом, відчуваю смак через язик, чую вухами, відчуваю шкірою, думаю мозком і люблю серцем. Але хто я? Хто є свідком, насолоджувачем і страждальником, що оживляє моє тіло?
Справжня зреченість — незалежно від того, чи ти санньясі, ванапрастха, ґріхастха або брахмачарі — полягає в тому, щоб використовувати тіло, розум, слова й саме життя в служінні Крішні, вайшнавам та іншим живим істотам.