Скорбота — на рівні тіла й розуму, а я — незворушний свідок її… Коли розум вимикається, скорбота, яку він несе, теж зникає разом із розумом.
Якщо ти Турія — чиста свідомість, у тебе немає проблем. Якщо ж у тебе є проблеми, то в певному сенсі ти все ще ототожнений із тілом і розумом… Проблеми завжди існують у трьох станах, але в єдиній реальності, що поза трьома станами, проблеми немає… Усвідомивши себе як це, живи своє життя в стані неспання, у стані сну й у стані глибокого сну — і тебе ніщо не торкається.
Ми не знаємо себе як безсмертне існування. У нас є бажання жити — я маю продовжувати жити в цьому тілі. Чому? Бо я не знаю, що я безсмертний… Те Я, яке переживає, — безсмертне. Його не торкається досвід світу.
Застрягти в певному тілі, розумі й особистості — це невігластво. Відійти від певного тіла, розуму й особистості в тло свідомості — це просвітлення.
Я не є згустком плоті й думок. Я — свідомість, якій з’являється весь цей всесвіт… Тепер тонке питання: що це за предмети, які постають перед нами? Вони відмінні, зовнішні щодо свідомості, чи певним чином внутрішні для свідомості? … І світ, і тіло переживаються в думці, а думки переживаються в свідомості. Коли ти йдеш цим шляхом думки, тоді початкова відмінність, яку ти зробив, щоб сприймати себе як істоту чистої свідомості, починає відкривати не лише свідомість, а й усе, що свідомість усвідомлює: весь зовнішній всесвіт, весь внутрішній всесвіт думок і емоцій — і все це теж не відмінне від свідомості. Істина в тому, що свідомість відмінна від усього, що вона переживає й освітлює, але те, що вона переживає й освітлює, насправді не відмінне від свідомості, бо сказати, ніби щось існує поза свідомістю, — це лише абстракція.
Я можу діяти через тіло й розум, але я не піддаюся помилці, що я — тіло й розум.
Коли ми робимо таке розділення: усе, що ти переживаєш, є об’єктом, дуже скоро ми бачимо, що речі, які ми переживаємо «зовні», — це об’єкти; але тоді й наше тіло — теж об’єкт… І ще дивовижніше: розум — це об’єкт: думки, почуття, емоції. Очевидно, об’єкти бувають двох видів: один — спільний для всіх (те, що ти бачиш навколо), а інший — приватний набір об’єктів від першої особи (спогади, думки, насолода, біль, сама особистість).
Думати, що я — це це пробуджене тіло й розум, ця людина — це помилка, що ґрунтується на незнанні Турії, мого справжнього Я… Ти уявляєш себе цією людиною — і для нас це здається незаперечною істиною. Веданта ж каже: якщо ти дослідиш цей спосіб — пробудження, сон і глибокий сон — ти знайдеш справжнього себе: не цю людину, а свідка цієї людини, Турію, в якій ця людина виникає, сяє й знову зникає.
Цей увесь світ, тіло, розум, ця особа й усі інші — це лише прояви в Мені, єдиній свідомості.
Видимості тіла-розуму з’являються в тобі — у свідомості — і зникають у тобі. Ти, свідомість, — той, хто переживає, але завжди незачеплений.
Ти — це. Ми не усвідомлюємо, наскільки радикальним є це твердження. Воно означає: ти — не що інше, як Бог. А це означає: ти не тіло, ти не розум, ти навіть не ця маленька особа. І ще дивовижніше: Бог — це не що інше, як ти.
Сновидиця й світ сну. Сон відбувається цілком у наших думках. Коли ти засинаєш і забуваєш світ неспання. Ти навіть забуваєш, що лежиш у ліжку й спиш, і породжуєш сон. У той час це не відчувається як сон — це здається іншим досвідом неспання. Ти називаєш це сном лише після пробудження. У сні ти існуєш. У тебе є тіло в сні, ти зустрічаєш людей у сні.