Коли в житті трапляється справжня трагедія, ми можемо відреагувати двома шляхами: або втратити надію й упасти в саморуйнувальні звички, або використати випробування, щоб знайти внутрішню силу.
Мета життя — бути щасливим.
Найкраще не надто збуджуватися й не надто впадати в депресію через злети й падіння життя.
Сенс життя — щастя.
У нашому щоденному житті певний спосіб мислення робить нас щасливими, а певний спосіб мислення робить нас нещасними. Іншими словами, існують певні стани розуму, які приносять нам проблеми — і їх можна усунути.
Сенс життя — у щасті.
Наша мета в житті — бути щасливими. З самої глибини нашого єства ми просто прагнемо задоволеності.
З погляду абсолютної Істини все, що ми відчуваємо й переживаємо в нашому звичайному щоденному житті, — це ілюзія. Із усіх ілюзій найгірша — відчуття розрізнення між собою та іншими, бо воно не створює нічого, окрім неприємності для обох сторін. Якщо ми зможемо осягнути й медитувати на абсолютну Істину, вона очистить наші ментальні домішки й викоренить саме відчуття розрізнення. Це допоможе створити справжню любов одне до одного. Тому пошук абсолютної Істини є вкрай важливим.
Мені здається, що самовпевненість і здатність стояти на своєму — необхідні, якщо ми хочемо досягти успіху в житті. Я не говорю про дурну самовпевненість, а про усвідомлення нашого внутрішнього потенціалу — впевненість, що ми завжди можемо виправити свою поведінку, вдосконалитися, збагатитися, і що речі ніколи не безнадійні.
Збалансований і вправний підхід до життя, який уникає крайнощів, стає дуже важливим чинником у веденні щоденного існування.
Доброта й добре серце — основа успіху в цьому житті, поступу на духовному шляху та здійснення наших прагнень. Наша потреба в цьому не обмежується жодним конкретним часом, місцем, суспільством чи культурою.
Я не бачу жодної причини, чому тварин треба вбивати, щоб служити людською їжею, коли є так багато замінників. Адже людина може жити без м’яса. Лише деякі хижі тварини змушені існувати плоттю. Вбивати тварин заради спорту, заради задоволення, заради пригод, заради шкур і хутра — це явище водночас огидне й болісне. Немає виправдання для таких актів жорстокості... Життя для безмовної істоти так само дороге, як для людини. Як хочеться щастя й лякає біль, як хочеться жити й не помирати — так само й інші істоти.
Наша головна мета в цьому житті — допомагати іншим. А якщо ти не можеш допомогти — принаймні не шкодь їм.
Мир і виживання життя на Землі, як ми його знаємо, під загрозою через людську діяльність, що не має відданості гуманістичним цінностям. Руйнування природи та її ресурсів є наслідком незнання, жадібності й браку поваги до живих істот Землі.
Я просто хочу жити як простий буддійський монах, але протягом останніх тридцяти років я знайшов багато друзів у всьому світі й хочу мати з ними тісний контакт. Я хочу сприяти гармонії та спокою в думках — щоб було менше конфліктів. Де тільки є можливість, я готовий. Це моя мета життя.
Я не знаю, чи має Всесвіт із його безліччю галактик, зірок і планет глибший сенс, чи ні, але принаймні ясно, що ми, люди, які живемо на цій Землі, стоїмо перед завданням створити для себе щасливе життя. Тому важливо відкрити, що саме принесе найбільшу міру щастя.
Доброта — ключ до миру й гармонії в сімейному житті.
У чому сенс життя? Я вірю, що сенс життя — бути щасливим.
Життя не чекає: чи проводимо ми його змістовно, чи ні — час усе одно буде використано мить за миттю.
Ми — гості на цій планеті. Ми тут щонайбільше сто років. Упродовж цього часу ми маємо спробувати зробити щось добре, щось корисне для життя. Якщо ти будеш примножувати щастя інших, ти знайдеш справжній сенс життя.
Я називаю світлі й високі аспекти мого буття — духом, а темні й важкі аспекти — душею. Душа почувається як удома в глибоких, затінених долинах. Там ростуть важкі, мляві квіти, насичені чорнотою. Річки течуть, наче теплий сироп. Вони впадають у величезні океани душі. Дух — це земля високих білих вершин і блискучих озер, схожих на коштовні камені, і квітів. Життя там рідкісне, а звуки долають великі відстані. Є музика душі, їжа душі й любов душі… Людям треба підніматися на гору не лише тому, що вона там, а тому що божественна душевність потребує поєднання з духом.