У духовному житті треба вести все своє життя під проводом гуру. Лише той, хто здійснює своє духовне життя за вказівками духовного наставника, може осягнути милість Крішни.
На останньому етапі життя духовного вчителя його віддані мають взяти проповідницьку діяльність на себе. Так духовний учитель може сісти в самотньому місці й звершувати нірджана-бхаджан.
Тому людині, цілком поглинутій тілесним уявленням про життя, безперечно шкодить те, що вона не робить духовного поступу. Таку людину називають пасу-гна. Особливо виключені з духовного життя мисливці на тварин: вони не зацікавлені ні слухати, ні співати святе ім’я Господа. Такі мисливці завжди нещасні — і в цьому житті, і в наступному. Тому кажуть, що мисливцеві не слід ні вмирати, ні жити: для таких людей і життя, і смерть — тягар.
Перше народження — від батьків, але справжнє народження, справжнє життя починається тоді, коли людина приймає справжнього духовного майстра й віддає йому служіння. Тоді відкривається шлях повернення додому — до Божественності — щоб жити вічно в повному знанні й повному блаженстві, у спілкуванні з Самою Верховною Особою Бога — Господом Крішною.