Медитація — це не сидіння й метушня, не мрійництво, не тривога й не фантазування. Це означає спостерігати — спокійно й безпосередньо — сам розум. Спокійне спостереження робить сам розум спокійнішим. Спокій розуму створює силу йти дедалі глибше в ложе санскар — у всі приховані спогади та відбитки, які щодня провокують наші звички й особистості. Але якщо спокійно й дуже тихо входити в санскари та спостерігати їх, вони згорають; вони спливають на поверхню й розсіюються. Це процес очищення. Це дуже сильна практика й необхідна. Медитація — точний метод усвідомити, хто ти є. Це фундаментальне навчання для пізнання твого внутрішнього світу.
Ти можеш жити у світі й водночас бути духовним. Бути духовним — означає бути усвідомленим Реальність постійно.
Навчися любити всі речі світу — як засоби, але не прив’язуйся до них. Це таємниця — філософія неприв’язаності.
Медитація — це подорож без руху. У зовнішньому світі, щоб просуватися, треба рухатися; у медитації ти не рухаєшся, але досягаєш.
Застосування сушумни — найважливіший чинник у духовній практиці. Щойно сушумна пробуджується, розум прагне увійти у внутрішній світ. Коли потік іди й пінгали спрямовується до сушумни й таким чином усуваються відволікання, медитація починає текти сама собою.
Насправді не обов’язково відмовлятися від речей світу, бо людина не володіє й не має насправді нічого. Тому не треба відмовлятися від нічого — але треба відмовитися від відчуття власництва.
Коли відчуття добре керовані й відведені від контакту з об’єктами світу, тоді сприйняття більше не створює образів у розумі. Розум тоді тренується в одновекторності. Коли розум перестає пригадувати шаблони думок із несвідомого, збалансований стан розуму веде до вищого стану свідомості. Ідеальний стан спокою, утверджений у саттві, — це найвищий стан просвітлення. Практика медитації та безприв’язаності — дві головні ноти. Для утвердження певної філософії життя потрібна дуже тверда переконаність.
Якщо люди дихають через правий бік, вони, як казали, стають активнішими й агресивнішими, пильнішими та більше спрямованими назовні. Дихання через лівий бік, натомість, породжує тихіший, пасивніший психологічний стан — більше спрямований у внутрішній світ.
Ти маєш виконувати свій обов’язок у світі з любов’ю — і лише це суттєво сприятиме твоєму поступу на шляху просвітлення.
Неможливо зрозуміти те, що існує, через міркування чи інтелектуальні дебати. Абсолютну істину неможливо науково довести, бо її не можна спостерігати, перевіряти або демонструвати через чуттєві сприйняття. (…) Тому вчені не можуть дійти жодного об’єктивного висновку щодо безсмертя душі та потойбічного життя — і, зрештою, ніщо не могло б їх переконати. (…) Об’єктивний світ — лише половина всесвіту. Те, що ми сприймаємо через органи чуття, — не весь світ. Інша половина, що включає розум, думки й емоції, не може бути пояснена чуттєвими сприйняттями зовнішніх об’єктів. (…) Душу не створено. Вона за своєю суттю — свідомість і досконала. Після розчинення грубого тіла все залишається прихованим. Душа виживає.
Культура й цивілізація — це два нероздільні аспекти способу життя спільноти, країни чи нації. Людину можуть вважати культурною, якщо вона гарно вдягається й постає перед іншими, але це не обов’язково робить її цивілізованою. Цивілізація стосується того, як нація думає й відчуває; її розвиток — це ідеали на кшталт «не вбивати», співчуття, щирість і вірність. Культура — це зовнішній спосіб життя. Культура — як квітка, а цивілізація — як пахощі квітки. Людина може бути бідною, але цивілізованою. Культурна людина без цивілізації, яка може бути успішною у зовнішньому світі, не приносить користі суспільству, бо їй бракує внутрішніх якостей і чеснот, що збагачують зростання і особистості, і нації. Культура — зовнішня, цивілізація — внутрішня. У сучасному світі необхідна інтеграція цих двох. Індуська цивілізація дуже багата, але її культура стала псевдоанглійською культурою, яка й досі створює проблеми в Індії.
Треба пожинати плоди своєї карми. Закон карми неминучий, і його визнають усі великі філософії світу: «Як посієш — так і пожнеш».
Санкальпа (рішучість) дуже важлива. Ти не можеш змінити свої обставини, світ чи суспільство під себе. Але якщо в тебе є сила й рішучість, ти зможеш дуже успішно пройти процесію життя.
Яка користь мати всі багатства світу й усі його насолоди? Усе це зникне в спалаху, який ми називаємо людським життям. Зосередження на насолодах світу відволікає розум від пошуку внутрішньої Самості.
Щоб досягти мети життя, необхідно виконувати свої обов’язки — живеш ти у світі чи поза ним. Шлях зречення і шлях дії, хоч і є двома різними стежками, однаково допомагають досягти самовизволення. Один — шлях жертви, інший — шлях перемоги.
Це Господь Ісус Христос сказав: «Хто збереже своє життя — той втратить його; а хто віддасть своє життя заради Мене — той збереже його. Бо яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою втратить?»