Світ — це видимість… Ти реальний. Але ти реальний як Абсолют.
Ми не знаємо себе як безсмертне існування. У нас є бажання жити — я маю продовжувати жити в цьому тілі. Чому? Бо я не знаю, що я безсмертний… Те Я, яке переживає, — безсмертне. Його не торкається досвід світу.
Головний недолік підходу, зосередженого на Богові, особливо в сучасному світі, полягає в тому, що він починається — і довго триває — з віри. З віри. Якщо ти починаєш із сумніву й скепсису, дуже важко йти шляхом, зосередженим на Богові.
Я не є згустком плоті й думок. Я — свідомість, якій з’являється весь цей всесвіт… Тепер тонке питання: що це за предмети, які постають перед нами? Вони відмінні, зовнішні щодо свідомості, чи певним чином внутрішні для свідомості? … І світ, і тіло переживаються в думці, а думки переживаються в свідомості. Коли ти йдеш цим шляхом думки, тоді початкова відмінність, яку ти зробив, щоб сприймати себе як істоту чистої свідомості, починає відкривати не лише свідомість, а й усе, що свідомість усвідомлює: весь зовнішній всесвіт, весь внутрішній всесвіт думок і емоцій — і все це теж не відмінне від свідомості. Істина в тому, що свідомість відмінна від усього, що вона переживає й освітлює, але те, що вона переживає й освітлює, насправді не відмінне від свідомості, бо сказати, ніби щось існує поза свідомістю, — це лише абстракція.
Коли ми робимо таке розділення: усе, що ти переживаєш, є об’єктом, дуже скоро ми бачимо, що речі, які ми переживаємо «зовні», — це об’єкти; але тоді й наше тіло — теж об’єкт… І ще дивовижніше: розум — це об’єкт: думки, почуття, емоції. Очевидно, об’єкти бувають двох видів: один — спільний для всіх (те, що ти бачиш навколо), а інший — приватний набір об’єктів від першої особи (спогади, думки, насолода, біль, сама особистість).
Лише свідомість — це реальність, а те, що ми вважаємо несвідомим — матерія, час, простір, тіла, цей світ — є проявами в свідомості, а не чимось окремим від свідомості. Так само, як сон, коли ти засинаєш і бачиш сон: усе, що ти бачиш у сні, не має існування поза твоїм власним розумом. Так само й увесь цей Всесвіт, який ми переживаємо, не має існування поза свідомістю… У сні немає розумної, логічної відповіді для сну.
Є абсолютна реальність: цей світ — видимість тієї реальності, і ти — та абсолютна реальність.
Упанішади містять, можливо, найдавніші живі духовні настанови. Духовність у її найпервіснішій і найсвіжішій формі… Основне вчення Упанішад таке: існує найвища реальність — цей світ, який ми переживаємо, і те, як ми переживаємо себе, — усе є проявами цієї реальності. Ми — це та реальність. Якби ми лише знали себе по-справжньому, ми усвідомили б, що ми — саме ця абсолютна реальність. У самих Упанішадах цю абсолютну реальність називають «Брахман». Буквально Брахман означає «безмежне». Це найближче слово, яке у Веданті є для Бога.
Адвайта-веданта — одна з шкіл веданти, але я наважуся сказати, що вона ніби найпершість, з огляду на певні причини, які роблять її особливо прийнятною для сучасного розуму. Тут майже немає теології, а наголос — на досвіді та розумі. Адвайта-веданта дуже підкреслює й цінує життя так, як ми його переживаємо, а потім використовує розум, щоб дійти висновків… Висновок адвайти-веданти такий: ми, певною мірою, глибоко помиляємося щодо власної природи… Мета адвайти — навчити нас, змінити наш парадигм, щоб ми почали бачити світ і самих себе саме так.
Цей увесь світ, тіло, розум, ця особа й усі інші — це лише прояви в Мені, єдиній свідомості.
Що таке справжнє «Я»? Пробуджене «я» не було присутнє в сні. «Я» у сні, що переживало стільки речей, — не присутнє в пробудженні… Та є спільне: ти не можеш заперечити, що переживаєш світ пробудження; ти не можеш заперечити, що переживаєш світ сну.
Щойно ти пройдеш крізь ці двері й озирнешся на світ, побачивши, що він сяє як твоє Саме Я — роботу зроблено.
Що таке Веданта? Свамі Вівекананда сказав би дві речі: божественність усередині нас і єдність існування… Вівекананда використовував Адвайта-Веданту як основу моралі. Те, що він казав, було таким: оскільки існує одна реальність, якщо я завдаю шкоди іншому, якщо я обманюю іншого, якщо я брешу іншому — я завдаю шкоди собі в найглибшому сенсі… Він також казав, що той, хто тікає від світу, щоб медитувати й померти в гімалайській печері, шукаючи Бога, — той збився зі шляху. І той, хто з головою поринає в марноти світу, — теж збився зі шляху. То який же шлях? Шлях — духовно осмислити своє щоденне життя… Ми маємо усвідомити себе як чисту свідомість — Ту́рія — і кожного та все інше як не що інше, як ту саму Ту́рію, і жити життя в мирі, повноті та радості. Усвідом божественність у собі та духовну єдність усього всесвіту. Проявляй цю божественність у щоденному житті через мир, любов і служіння всім істотам. Ось що означає духовно осмислити щоденне життя.
Сновидиця й світ сну. Сон відбувається цілком у наших думках. Коли ти засинаєш і забуваєш світ неспання. Ти навіть забуваєш, що лежиш у ліжку й спиш, і породжуєш сон. У той час це не відчувається як сон — це здається іншим досвідом неспання. Ти називаєш це сном лише після пробудження. У сні ти існуєш. У тебе є тіло в сні, ти зустрічаєш людей у сні.