Смійся з тими, хто сміється, плач із тими, хто плаче, але не занурюйся в річку ілюзії світу. Тримайся берегів.
Знати Самість як єдину Реальність і все інше як тимчасове та минуще — це свобода, мир і радість. Усе дуже просто. Замість того щоб бачити речі як уявні, навчися бачити їх такими, як вони є. Коли ти зможеш бачити все як є, ти також побачиш себе таким, як ти є. Це схоже на очищення дзеркала. Те саме дзеркало, яке показує тобі світ таким, як він є, покаже й твоє власне обличчя. Думка «я є» — це полотно для полірування. Користуйся ним.
Ти насправді шукаєш самого(саму) себе — навіть не знаючи цього. Ти прагнеш любові до того, хто гідний любові, до досконалої любові. Через незнання ти шукаєш її у світі протилежностей і суперечностей. Коли ти знайдеш це всередині, твій пошук завершиться.
Коли ти нічого не вимагаєш від світу й нічого — від Бога, коли ти нічого не хочеш, нічого не шукаєш, ні на що не сподіваєшся — тоді найвищий стан прийде до тебе без запрошення й без передбачення.
Лише-но ти пізнаєш своє справжнє єство — тобі не буде чого боятися. Смерть дає свободу й силу. Щоб бути вільним у світі, треба померти для світу. Тоді всесвіт стає твоїм: він стає твоїм тілом, вираженням і інструментом. Щастя бути абсолютно вільним — поза описом.
«Ти не в світі… світ у тобі» — що він мав на увазі? [Тобто «ти не в світі», тобто немає справжнього «ти», яке існує в будь-якому світі. «Світ у тобі» означає, що світ у твоєму «розумі» і є лише витвором твоєї програми та обумовленості — уявленнями, породженими ними.]
Коли розум тихий, ми пізнаємо себе як чистого свідка. Ми відходимо від переживання й від того, хто переживає, і стоїмо осторонь у чистій усвідомленості — між двома й понад ними. Особистість, що ґрунтується на самоототожненні, на уявленні себе чимось: «Я — це, я — те», триває, але лише як частина об’єктивного світу. Її ототожнення зі свідком обривається.
Ти не в цьому світі. Цей світ — всередині тебе.
Лише ті люди, які перейшли за межі світу, можуть змінити світ.
Коли ти бажаєш спільного добра, весь світ бажає разом із тобою. Зроби бажання людства своїм і працюй для нього. Там ти не можеш зазнати невдачі.
Поки розум є, є й твоє тіло, і твій світ. Твій світ — створений розумом: суб’єктивний, замкнений у розумі, фрагментарний, тимчасовий, особистий; він тримається на нитці пам’яті.
Ти спроєктував на себе світ власної уяви — на основі спогадів, бажань і страхів — і ти ув’язнив себе в ньому. Розірви чари — і будь вільним.
Щойно ти усвідомиш, що світ — це твоя власна проєкція, ти звільнишся від нього. Тобі не треба звільнятися від світу, якого не існує, окрім як у твоїй уяві! Яким би не був твій образ — прекрасним чи потворним — ти його малюєш, і він не тримає тебе в кайданах. Усвідом: немає нікого, хто змусив би його бути нав’язаним тобі; це лише звичка сприймати уявне за реальне. Побач уявне як уявне — і звільнися від страху.
Мій реальний досвід не відрізняється. Відрізняються мої оцінки й ставлення. Я бачу той самий світ, що й ти, але не так само. У цьому немає нічого таємничого. Усі бачать світ через ідею про себе. Яким ти уявляєш себе — таким ти уявляєш і світ. Якщо ти уявляєш себе відокремленим від світу, світ здаватиметься відокремленим від тебе, і ти відчуєш бажання та страх. Я не бачу світ відокремленим від мене — тож мені нема чого бажати чи боятися.
У твоєму світі все має початок і кінець. Якщо цього немає — ти називаєш це вічним. На мій погляд, немає ні початку, ні кінця — це все пов’язано з часом. Безчасне буття цілком у теперішньому. Буття й небуття чергуються, і їхня реальність миттєва. Незмінна Реальність лежить поза простором і часом.
Усвідом, що твій світ — лише відображення тебе самого, і перестань шукати вади в відображенні. Займися собою, виправ себе — і розумово, і емоційно. Фізичне «я» піде автоматично.
Усі роблять одну й ту саму помилку: відмовляються від засобів, але хочуть кінцевих цілей. Ти хочеш миру й гармонії у світі, але відмовляєшся мати їх у собі.
Світ не піддається зміні. За самою своєю природою він болісний і минущий. Подивись на нього таким, як він є, і звільни себе від усякого бажання та страху. Коли світ не тримає тебе й не зв’язує, він стає оселею радості й краси. Ти можеш бути щасливим у світі лише тоді, коли ти вільний від нього.
Світ — ілюзія. Чому він нереальний? Бо жодне знання не залишиться постійним, як справжнє знання. Я мав багато ідентичностей: я був дитиною, я був хлопчиком, я був підлітком, я був чоловіком середнього віку, я був старим. Як і інші ідентичності, я думав, що вони залишаться незмінними — але вони не залишалися. Зрештою я став дуже старим… То яка ж ідентичність була чесною зі мною?
Немає потреби в виході! Хіба ти не бачиш, що вихід — це теж частина сну? Тобі лишається лише побачити сон як сон. ...Куди б він тебе не вів — це буде сон. Сам задум «піти за межі сну» — ілюзорний. Навіщо кудись іти? Просто усвідом: ти спиш сон, який ти називаєш світом, і перестань шукати вихід. Сон — не твоя проблема. Твоя проблема в тому, що тобі подобається одна частина твого сну, а інша — ні. Люби все або не люби нічого й перестань нарікати. Коли ти побачив сон як сон, ти зробив усе, що потрібно.
Я просто виконувала (інструкцію мого вчителя): зосередити розум на чистому бутті «Я є», і залишатися в цьому. Я сидів годинами, і в моєму розумі було лише «Я є» — і незабаром мир і радість, а також глибока любов, що охоплює все, стали моїм звичним станом. У ньому зникло все — я сам, мій Гуру, життя, яке я проживав, світ навколо. Залишилися лише мир і непосяжна тиша.
Ухопи головне: світ і Самість — єдині й досконалі. Лише твоя позиція хибна — її треба переналаштувати.
У моєму світі нічого ніколи не йде не так.
Світ, про який ти думаєш, — у твоєму власному розумі.
Немає сходинок до самореалізації. Немає в ній поступовості. Вона стається раптово й незворотна. Ти повертаєшся в новий вимір, і з нього попередні — лише абстракції. Так само, як на світанку ти бачиш речі такими, як вони є, так і в самореалізації ти бачиш усе як є. Світ ілюзій лишається позаду.