Thích Nhất Hạnh
Thích Nhất Hạnh Tsytaty pro дотик
Просвітлення завжди поруч. Невелике просвітлення принесе велике. Якщо ти вдихаєш і усвідомлюєш, що ти живий — що ти можеш торкнутися дива самого життя — то це є різновид просвітлення. Багато людей живі, але не торкаються дива бути живим.
Я завжди заохочую їх практикувати так, щоб це допомогло їм повернутися до власної традиції й укорінитися в ній знову. Якщо їм вдасться стати знову цілісними, вони стануть важливим інструментом у перетворенні та оновленні своєї традиції. Коли ми шануємо своїх кровних предків і духовних предків, ми відчуваємо коріння. Якщо ж ми знайдемо способи плекати й розвивати свою духовну спадщину, ми уникнемо того відчуження, яке руйнує суспільство, і знову станемо цілісними. … Навчившись глибоко торкатися коштовностей власної традиції, ми зможемо зрозуміти й оцінити цінності інших традицій — і це принесе користь усім.
Будь-хто може практикувати бодай якусь ненасильницькість — навіть солдати. Наприклад, деякі генерали ведуть операції так, щоб уникати вбивства невинних людей; це теж різновид ненасильства. Щоб допомогти солдатам рухатися в ненасильницькому напрямі, ми маємо бути з ними в контакті. Якщо розділити реальність на два табори — насильницький і ненасильницький — і стояти в одному таборі, нападаючи на інший, світ ніколи не матиме миру. Ми завжди звинувачуватимемо й засуджуватимемо тих, кого вважаємо відповідальними за війни та соціальну несправедливість, не усвідомлюючи міри насильства в нас самих. Ми повинні працювати над собою і також з тими, кого засуджуємо, якщо хочемо мати справжній вплив.
Не уникай дотику до страждання й не заплющуй очі перед ним. Не втрачай усвідомлення існування страждання в житті світу. Знайди способи бути поруч із тими, хто страждає, будь-якими засобами: особистим контактом і візитами, образами, звуками. Так ти пробудиш себе й інших до реальності страждання у світі. Якщо ми торкнемося страждання світу й будемо зворушені ним, ми можемо вийти вперед, щоб допомогти тим, хто страждає.
Минуле минуло, майбутнє ще не настало, і якщо ми не повертаємося до себе в цю мить, ми не можемо бути на зв’язку з життям.
Багато людей живі, але не торкаються дива самого життя.
Життя можна знайти лише в теперішньому моменті. Минуле вже минуло, майбутнє ще не настало, і якщо ми не повертаємося до себе в теперішньому моменті, ми не можемо бути на зв’язку з життям.
Коли ми уважні, глибоко торкаємося теперішнього моменту, наше розуміння того, що відбувається, поглиблюється, і ми починаємо наповнюватися прийняттям, радістю, миром і любов’ю.
У сучасному суспільстві більшість із нас не хоче бути на зв’язку із собою; ми хочемо бути на зв’язку з іншими речами — релігією, спортом, політикою, книжкою — ми хочемо забути про себе. Коли в нас з’являється дозвілля, ми хочемо запросити щось інше увійти в нас: відкрити телевізор і попросити телевізор колонізувати нас.
Я помітив, що люди надто багато займаються негативним — тим, що не так… Чому б не спробувати інакше: подивитися на терплячу людину й побачити в ній позитивне, просто торкнутися цих речей і дати їм розквітнути?