Sri Nisargadatta Maharaj
Sri Nisargadatta Maharaj Tsytaty pro тіло
Я вже мертвий. Фізична смерть у моєму випадку нічого не змінить. Я — істота поза часом. Я вільний від бажання й страху, бо я не пам’ятаю минулого й не уявляю майбутнього. Де немає імен і форм — як там можуть бути бажання й страх? З безбажанням приходить позачасовість. Я в безпеці, бо те, чого немає, не може торкнутися того, що є. Ти відчуваєш небезпеку, бо уявляєш її. Звісно, твоє тіло саме по собі складне й уразливе та потребує захисту. Але не ти. Щойно ти усвідомиш свою непорушну сутність — ти будеш у мирі.
Лише-но ти пізнаєш своє справжнє єство — тобі не буде чого боятися. Смерть дає свободу й силу. Щоб бути вільним у світі, треба померти для світу. Тоді всесвіт стає твоїм: він стає твоїм тілом, вираженням і інструментом. Щастя бути абсолютно вільним — поза описом.
Щоб знати, що ти ні тіло, ні розум, спостерігай за собою невпинно й живи, не залежачи від тіла та розуму: цілковито відсторонено, ніби ти мертвий. Це означає, що в тебе немає власної зацікавленості ні в тілі, ні в розумі.
Особистим потребам потрібна основа — тіло, з яким можна себе ототожнити, так само як колір потребує поверхні, щоб проявитися.
Навіть на мить не думай, що ти — тіло. Не давай собі ні імені, ні форми. У темряві й тиші знаходять реальність.
Не занедбуй цього тіла. Це дім Бога; піклуйся про нього — лише в цьому тілі можна осягнути Бога.
Поки розум є, є й твоє тіло, і твій світ. Твій світ — створений розумом: суб’єктивний, замкнений у розумі, фрагментарний, тимчасовий, особистий; він тримається на нитці пам’яті.
Життя гідне назви лише тоді, коли в діях відображає Реальність. Жоден університет не навчить тебе жити так, щоб, коли настане час помирати, ти міг сказати: «Я жив добре — і мені не треба жити знову». Більшість із нас помирає з бажанням, щоб ми могли жити ще раз. Стільки помилок зроблено, стільки лишено недоробленим. Багато людей існують, але не живуть. Вони лише накопичують досвід і збагачують пам’ять. Та досвід — заперечення Реальності, яка ні чуттєва, ні понятійна, ні тіла, ні розуму — хоча вона включає й перевершує обидва.
Те, що досягнуто, може знову бути втраченим. Лише коли ти усвідомиш справжній мир — мир, який ти ніколи не втрачав, — він залишиться з тобою, бо він ніколи не відходив. Замість того щоб шукати те, чого в тебе немає, знайди, що це таке, чого ти ніколи не втрачав. Те, що є до початку й після завершення всього: Тому немає ні народження, ні смерті. Той нерухомий стан, який не змінюється від народження й смерті тіла чи розуму, — цей стан тобі треба осягнути.
Біль — фізичний; страждання — розумове. Поза розумом немає страждання. Біль необхідний для виживання тіла, але ніщо не змушує тебе страждати. Страждання виникає цілком через чіпляння або опір; це знак нашої небажаності рухатися далі, плисти разом із життям.
Ти усвідомлюєш неймовірну велич і святість того, що ти так легко називаєш «свідомістю»? Це Непроявлений Абсолют, який усвідомлює власне усвідомлення через прояв — частиною якого є твоє тіло-розум у цю мить.
Ти не є тілом. Ти — безмежність і нескінченність свідомості.
Покарання — це лише легалізований злочин. У суспільстві, побудованому на запобіганні, а не на помсті, злочинів було б дуже мало. Невеликі винятки лікували б медично — як наслідок хворого розуму й тіла.
Хто народився першим — ти чи світ? Поки ти віддаєш світу перше місце, ти прив’язаний до нього. Але щойно ти усвідомиш — без жодного сліду сумніву — що світ у тобі, а не ти в світі, ти виходиш із нього. Звісно, твоє тіло лишається у світі й від світу, але ти не обманюєшся ним.
У тілі є потік енергії, прихильності й розуму, який керує, підтримує та заряджає тіло. Відкрий цей потік і тримайся його.
Саме «Я Є» — це Бог. Саме прагнення — це Бог. У пошуку ти відкриваєш, що ти ні не тіло, ні розум, а любов Я до Я в усіх. Двоє — одне. Свідомість у тобі й свідомість у мені, наче дві, насправді — одна; вони прагнуть єдності, і це — любов.
Шлях до правди лежить через руйнування хибного. Щоб знищити хибне, треба поставити під сумнів найупертіші переконання. І серед них найгірше — ідея, що ти є тілом. З тілом приходить світ; зі світом — Бог, який нібито створив світ, і відтак усе починається: страхи, релігії, молитви, жертви, усілякі системи — щоб захистити й підтримати «дитину-людину», налякану до нестями монстрами, яких вона сама створила. Усвідом: те, що ти є, не може народитися й не може померти. І коли страх зникає — усе страждання закінчується.
Ти можеш померти сотню разів, не перериваючи ментальної метушні. Або ж ти можеш зберегти тіло й померти лише в розумі. Смерть розуму — це народження мудрості.
Я прошу тебе лише перестати уявляти, ніби ти народився, маєш батьків, є тілом, помреш тощо. Просто спробуй — зроби початок. Це не так важко, як здається.
Коли я кажу «я є», я не маю на увазі окрему істоту з тілом як ядром. Я маю на увазі цілісність буття — океан свідомості, весь всесвіт усього відомого. Мені нічого бажати, бо я завершений назавжди.