Скорбота — на рівні тіла й розуму, а я — незворушний свідок її… Коли розум вимикається, скорбота, яку він несе, теж зникає разом із розумом.
Якщо ти Турія — чиста свідомість, у тебе немає проблем. Якщо ж у тебе є проблеми, то в певному сенсі ти все ще ототожнений із тілом і розумом… Проблеми завжди існують у трьох станах, але в єдиній реальності, що поза трьома станами, проблеми немає… Усвідомивши себе як це, живи своє життя в стані неспання, у стані сну й у стані глибокого сну — і тебе ніщо не торкається.
Застрягти в певному тілі, розумі й особистості — це невігластво. Відійти від певного тіла, розуму й особистості в тло свідомості — це просвітлення.
Поза розумом немає питання волі. Воля — всередині розуму, а будучи всередині розуму, вона є ланцюгом причин і наслідків.
Добре й погане, піднесене й принижувальне — все пливе повз тебе в річці розуму. Ти — свідомість, що сидить на берегах річки розуму й спостерігає.
Я можу діяти через тіло й розум, але я не піддаюся помилці, що я — тіло й розум.
Я — розум, так? Ні, не зовсім. Скільки разів розум прокидався вранці, скільки разів розум марив уві сні, скільки разів розум спав — а ти є свідком усього цього.
Коли ми робимо таке розділення: усе, що ти переживаєш, є об’єктом, дуже скоро ми бачимо, що речі, які ми переживаємо «зовні», — це об’єкти; але тоді й наше тіло — теж об’єкт… І ще дивовижніше: розум — це об’єкт: думки, почуття, емоції. Очевидно, об’єкти бувають двох видів: один — спільний для всіх (те, що ти бачиш навколо), а інший — приватний набір об’єктів від першої особи (спогади, думки, насолода, біль, сама особистість).
Лише свідомість — це реальність, а те, що ми вважаємо несвідомим — матерія, час, простір, тіла, цей світ — є проявами в свідомості, а не чимось окремим від свідомості. Так само, як сон, коли ти засинаєш і бачиш сон: усе, що ти бачиш у сні, не має існування поза твоїм власним розумом. Так само й увесь цей Всесвіт, який ми переживаємо, не має існування поза свідомістю… У сні немає розумної, логічної відповіді для сну.
У найвищій реальності немає питання про волю. Про що могла б думати абсолютна воля? Як абсолютна воля могла б щось робити? Воля — у розумі.
Думати, що я — це це пробуджене тіло й розум, ця людина — це помилка, що ґрунтується на незнанні Турії, мого справжнього Я… Ти уявляєш себе цією людиною — і для нас це здається незаперечною істиною. Веданта ж каже: якщо ти дослідиш цей спосіб — пробудження, сон і глибокий сон — ти знайдеш справжнього себе: не цю людину, а свідка цієї людини, Турію, в якій ця людина виникає, сяє й знову зникає.
Адвайта-веданта — одна з шкіл веданти, але я наважуся сказати, що вона ніби найпершість, з огляду на певні причини, які роблять її особливо прийнятною для сучасного розуму. Тут майже немає теології, а наголос — на досвіді та розумі. Адвайта-веданта дуже підкреслює й цінує життя так, як ми його переживаємо, а потім використовує розум, щоб дійти висновків… Висновок адвайти-веданти такий: ми, певною мірою, глибоко помиляємося щодо власної природи… Мета адвайти — навчити нас, змінити наш парадигм, щоб ми почали бачити світ і самих себе саме так.
Цей увесь світ, тіло, розум, ця особа й усі інші — це лише прояви в Мені, єдиній свідомості.
Видимості тіла-розуму з’являються в тобі — у свідомості — і зникають у тобі. Ти, свідомість, — той, хто переживає, але завжди незачеплений.
Адвайта-Веданта чітко розрізняє розум і свідомість на тій підставі, що розум — це щось, що з’являється свідомості. Тому свідомість — це лише те, що освітлює всі об’єкти… Досвід від першої особи — це те, що робить свідомість… З погляду Адвайти визначення досвіду — «свідомість плюс об’єкт».
Ти — це. Ми не усвідомлюємо, наскільки радикальним є це твердження. Воно означає: ти — не що інше, як Бог. А це означає: ти не тіло, ти не розум, ти навіть не ця маленька особа. І ще дивовижніше: Бог — це не що інше, як ти.