Ключова постать у представленні індійської філософії західному світу. Він відомий своїми промовами на Парламенті світових релігій у 1893 році, де він говорив про універсальність духовності та важливість релігійної толерантності. Його вчення наголошували на необхідності особистісного духовного розвитку та ідеї служіння людству як форми поклоніння. Він відіграв вирішальну роль у відродженні індуїзму та поширенні філософії Веданти у світі. Його робота надихнула багатьох досліджувати духовну та філософську думку.
Ти знаєш свою справжню природу [як божественну]. Ти — цар, а граєш роль жебрака… Це все — гра. Знай це й грай. Ось і все. Тоді практикуй це. Увесь всесвіт — велика вистава.
Людина може думати про божественне лише по-людськи; для нас Абсолют можна висловити лише нашою відносною мовою.
Я спрямовую свою увагу на людину, щоб зробити її сильною; я навчаю її, що вона сама — божественна. І я закликаю чоловіків усвідомити цю божественність усередині себе. Саме це — справжній ідеал, свідомий чи несвідомий — кожної релігії.
Веди вчать: душа — божественна, лише утримувана в кайданах матерії; досконалість буде досягнута, коли цей зв’язок розірветься. Тому вони й називають це Мукхті — свобода: свобода від кайданів недосконалості, свобода від смерті й страждання.
Кожна людина — божественна. Кожна людина, яку ти бачиш, — Бог за самою своєю природою.
