Ключова постать у представленні індійської філософії західному світу. Він відомий своїми промовами на Парламенті світових релігій у 1893 році, де він говорив про універсальність духовності та важливість релігійної толерантності. Його вчення наголошували на необхідності особистісного духовного розвитку та ідеї служіння людству як форми поклоніння. Він відіграв вирішальну роль у відродженні індуїзму та поширенні філософії Веданти у світі. Його робота надихнула багатьох досліджувати духовну та філософську думку.
Цнотливість, ненавинення, прощення навіть найбільшого ворога, істина, віра в Господа — це всі різні вритті. Не лякайся, якщо ти не досконалий у всьому цьому; працюй — і вони прийдуть. Той, хто відмовився від усієї прив’язаності, від усього страху й від усякого гніву; чия душа вся пішла до Господа; хто знайшов притулок у Господі; чиє серце стало очищеним — з яким би бажанням він не прийшов до Господа, Він дарує йому це. Тому поклоняйся Йому через знання, любов або зречення.
Коли людина думає про предмети, у ній формується прив’язаність до них. Від прив’язаності народжується туга, а з туги виростає гнів.
Прив’язаність з’являється лише там, де ти очікуєш відповіді.
У країнах, де немає шлюбу, немає обов’язку між чоловіком і дружиною. Коли ж шлюб приходить, чоловік і дружина живуть разом через прив’язаність; і таке співжиття стає усталеним поколіннями. А коли воно стає усталеним — воно стає обов’язком.
