Ключова постать у представленні індійської філософії західному світу. Він відомий своїми промовами на Парламенті світових релігій у 1893 році, де він говорив про універсальність духовності та важливість релігійної толерантності. Його вчення наголошували на необхідності особистісного духовного розвитку та ідеї служіння людству як форми поклоніння. Він відіграв вирішальну роль у відродженні індуїзму та поширенні філософії Веданти у світі. Його робота надихнула багатьох досліджувати духовну та філософську думку.
Відречення — ненасильство — недеструктивність — це ідеали, до яких треба прийти, відмовляючись від дедалі більшої «світськості», від дедалі більшого опору, від дедалі більшої руйнівності. Тримай ідеал перед очима й працюй у його напрямі. Ніхто не може жити у світі без опору, без руйнування, без бажання. Світ ще не дійшов до того стану, коли ідеал можна здійснити в суспільстві.
Ми мусимо подорожувати; мусимо йти в чужі краї. Ми маємо побачити, як працює механізм суспільства в інших державах, і зберігати вільний та відкритий зв’язок із тим, що відбувається в думках інших народів, якщо справді хочемо знову стати народом.
Де в будь-якому суспільстві надто багато законів — це вірна ознака, що воно скоро помре. Якщо вивчити риси Індії, ти побачиш: жодна нація не має такої кількості законів, як індуїсти, і національна смерть є наслідком.
Людина стоїть у матеріалізмі; і ти, і я — матеріалісти. Наші розмови про Бога й Дух — це добре; але це просто модний звичай у нашому суспільстві говорити так: ми вивчили це навченим папугою й повторюємо.
